Архів - Україна Incognita
Архів

Гетьман та єдність українських земель: рік 1918-й

Політичні та воєнні події 1917—1918 рр. призвели до значних геополітичних зрушень на карті Європи — появи низки нових держав, зміни території і кордонів тих, котрі існували раніше. В результаті Української національної революції постала незалежна українська держава. Процес формування її території зафіксовано в універсалах Української Центральної Ради (УЦР), в ухваленому 6 березня 1918 р. Законі про адміністративно-територіальний поділ України, а також закріплений міжнародно-правовими актами — двома Брестськими мирними угодами (між УНР і державами Четверного союзу та між РСФРР і державами Четверного союзу).

«Чути себе українцями...»-3

Отож, спогади учасників величного дійства Злуки дозволяють наочно уявити справді вражаючу картину: натхненний, піднесений народ, чітко організований військовий парад, волю (поза сумнівом, щиру) східних та західних українців до державної єдності, гасло: «Слава полеглим героям», портрети Тараса Шевченка, синьо-жовті прапори, готовність на смерть битися з ворогом, прагнення підкріпити Злуку конкретними заходами (ось один із таких заходів: терени Західноукраїнської Народної Республіки здобували статус Західної області УНР — ЗО УНР)... Здавалось би, є все необхідне для реалізації одвічної мрії народу.

«Чути себе українцями...»-2

100 років тому, 22 січня 1919 року, на Софійському майдані у Києві було урочисто проголошено Акт Злуки і Соборності українських земель. Оголошений Директорією текст Універсалу надзвичайно лаконічний: «В імені Української Народньої Республіки проголошує Директорія всьому українському народові велику подію в історії нашої української землі: Дня 3 січня 1919 р. у місті Станіславі Українська Національна Рада Західно-Української Республіки, як представник волі всіх українців бувшої Австро-Угорщини і як найвищий їх законодавчий орган, святочно проголосила з’єднання Західно-Української Народної Республіки з Українською Придніпрянською Народною Республікою в одну суверенну Народну Республіку.

Про що сповістили дзвони Софії?

100 років тому, 22 січня 1919 року, на Софійському майдані у Києві було урочисто проголошено Акт Злуки і Соборності українських земель. Оголошений Директорією текст Універсалу надзвичайно лаконічний: «В імені Української Народньої Республіки проголошує Директорія всьому українському народові велику подію в історії нашої української землі: Дня 3 січня 1919 р. у місті Станіславі Українська Національна Рада Західно-Української Республіки, як представник волі всіх українців бувшої Австро-Угорщини і як найвищий їх законодавчий орган, святочно проголосила з’єднання Західно-Української Народної Республіки з Українською Придніпрянською Народною Республікою в одну суверенну Народну Республіку.

«Чути себе українцями...»

Історичні події зовсім інакше сприймаються і розумом, і серцем, коли знаємо, що за ними — століття змагань до цілі, досягти якої неймовірно важко, кров сотень і сотень тисяч, але — й п’янка радість Перемоги. І знову мета відступає кудись ген у далечінь, і ціле покоління усвідомлює (аж ніяк не «раптом»), що то була лише спроба досягти омріяної мети, ще не перемога, спроба невдала, проте така, за умови осмислення якої ми підкоримо й утримаємо цю важкодоступну вершину... Але — лише за цієї умови! Сьогодні ми спробуємо поговорити про Соборність України і про Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, 100-річчя якого відзначатимемо 22 січня.

Наступність як питання питань

Найпоширенішим поглядом на розвиток подій Української революції в 1917—1919 роках є така схема: демократична Українська Центральна Рада розпочала національне державотворення; контрреволюційні сили, спираючись на підтримку/виконуючи волю «німецьких окупантів», скинули її, створивши Українську гетьманську державу (російський чи малоросійський проект), перервавши на певний час природну ходу революції; і лише з поваленням Гетьманату Директорія УНР відновила і розвинула національно-демократичні засади державотворення. Таким чином, період між 29 квітня та 14 грудня 1918 року виступає чорною плямою, «пропащим часом» в історії національної революції і розбудови національної держави;

Актуальні думки Василя Липківського

7 січня 2019 року в Софії Київській відбулася знаменна подія — перша Різдвяна літургія нарешті незалежної від Москви Православної церкви України, яка напередодні отримала від Вселенського Патріарха Варфоломія Томос щодо канонічності статусу. Проте необхідно згадати, що 98 років тому у славних старовинних стінах цього храму вже було проголошено створення Української автокефальної православної церкви, яка за практикою давньої апостольської Церкви — шляхом накладання рук пресвітерів — визначила протоієрея Василя Липківського Митрополитом Київським і всієї України. (Дивом збереглася його Патериця — посох, на якому викарбувано майже 100 років тому напис: «Перший Митрополит України. Обраний Всеукраїнським Собором УАПЦ. 1921 р.»)
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар