Архів - Україна Incognita
Архів

Iлюзії на крові

«Наказую негайно, у найкоротший термін припинити заворушення у столиці». Ця телеграма імператора Миколи ІІ, адресована командувачу Петроградським військовим округом генералу Хабалову й датована 26 лютого 1917 року (вже буквально наступного дня перемога революції стала безумовним фактом), — одне з найбільш яскравих свідчень сліпоти останнього «помазаника Божого» Російської імперії, який навіть на порозі цілковитого краху режиму геть не розумів, що, власне, відбувається...

Людина на всі часи

Нещодавно з вуст одного шанованого члена парламенту пролунав (зафіксований і в соціальних мережах) вартий уваги вислів приблизно такого змісту: українці готові й будуть готові надалі боронити свою свободу та рідну землю, щоб більше ніколи не увінчались успіхом хижацькі навали агресорів, всіляких Муравйових-Апостолів... Справа навіть не в тому, що тут грубо переплутані кат і окупант Києва у січні 1918 року, садист, україноненависник і п’яниця, лівий есер Михайло Муравйов (розстріляний більшовиками влітку того ж року за організацію заколоту) і герой війни 1812 року, майбутній чільний декабрист підполковник Сергій Іванович Муравйов-Апостол.

Наш шлях до слова життя

Після смерті Шевченка 1861 року Куліш береться за здійснення українського перекладу Біблії, прекрасно розуміючи, які труднощі йому треба буде подолати. Насамперед, він усвідомлював, що в умовах переслідування української мови йому не вдасться надрукувати свій переклад на території Російської імперії. Проте він знав, що сім мільйонів його земляків живуть на західних теренах України. І хоча вони перебувають під пануванням Австро-Угорщини, на цих землях мова і культура українців розвиваються вільно.

Великий пророк-бунтівник

Нещодавно виповнилось 175 років від дня народження видатного українського мислителя — історика, філософа, культуролога та педагога — Михайла Петровича Драгоманова. Разом із громадою Києва, за участю представників європейської інтелігенції, цей знаменний ювілей вченого урочисто відзначив колектив університету, який названо його ім’ям, — Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова. Славне ім’я Драгоманова надовго було викреслене з історії.

Чи увійде в історію моральний подвиг західняків?(2)

Порятунок бодай однієї людини — хіба не подвиг? А тут ідеться про порятунок мільйонів. У тому ж Великому тлумачному словнику із чотирьох визначень цього терміну два повністю відповідають його змісту: «Важлива своїм значенням дія; самовіддана діяльність, поведінка, викликана глибоким почуттям». Читаєш важкі спогади і бере душевний щем за людське благородство, доброту і теплішає на душі, проймаєшся гордістю за своїх земляків. Хіба це не моральний подвиг?

До 83-х роковин...

Один із найвидатніших дослідників Голодомору, американський історик Джеймс Мейс називав українське суспільство постгеноцидним. З 1985 по 1988 роки він працював виконавчим директором Комісії Конгресу США з голоду в Україні, під егідою якої було вперше видано декілька томів свідчень очевидців трагедії. У 1993 році переїжджає жити в Україну. За рік до смерті, у 2003 році, у статті «Ваші мертві вибрали мене ... Спадщина Голодомору: Україна як постгеноцидне суспільство» він напише: «Сталінська політика соціологічно випаленої землі до певної міри справді знищила Україну як таку, в сенсі, що вона зробила кардинальний розрив у процесі нормального розвитку українського народу...

Чи увійде в історію моральний подвиг західняків?

Чим позначені 1946 — 1947 роки у житті десятків мільйонів українців? Насолодою перемоги над фашистською Німеччиною, яку ставить за головний пропагандистський козир путінська Росія? Чому ж тоді серед маси голодуючих, які накрили західноукраїнські землі, бачимо вчорашніх авторів перемоги, особливо калік, із ще свіжим блиском медалей? Практично неможливо встановити точне число прибульців на Західну Україну. Добиралися вони сюди з неймовірними труднощами.

Болгарія між двома світовими війнами

Болгарія програла поспіль Другу Балканську війну 1913 р. та Першу світову. Паризька мирна конференція виявилася конгресом переможців, а не асамблеєю всіх європейських народів. Союзники зробили все для того, щоб країна ізолювалася від своїх сусідів-переможців, накопичуючи ненависть і прагнення відновити справедливість. Найболючішим було те, що македонські землі залишалися в руках Югославії та Греції, і лише 10% — у складі Болгарії.

Михайло Грушевський: післяювілейні роздуми

27 вересня цього року виповнилося 150 років з дня народження Михайла Грушевського. І ювілей цілком круглий, і фігура значна. Здавалось, в Україні цю дату мали б широко відзначати. Проте широкого відзначення на державному рівні не відбулося. Чи були, приміром, реалізовані широкомасштабні проекти видань творів цього вченого й політика? Або чи був знятий і продемонстрований на широких екранах фільм, який би висвітлював різні аспекти його діяльності? Зрештою, чи відбувалися якісь помітні урочистості до цього ювілею?

За фасадом красивих слів

Російська імперія, її наступник СРСР і нинішня Російська Федерація у всі часи, коли вони контролювали Крим, ставилися до кримськотатарського народу, м’яко кажучи, не надто добре. За майже два з половиною століття, які минули від російської окупації та підпорядкування імперії Криму тільки кілька коротких періодів кримські татари могли жити більш-менш нормально — весь інший час вони були об’єктами політичного й економічного тиску, який раз у раз переходив у відвертий геноцид.

«Чим жили, що думали, яким богам молились...»

Життя стає складнішим. І, попри це, а може, саме тому потреба в осмисленні минулих драм, колізій, проблем стає дедалі гострішою. Навіть якщо йдеться про дуже давню історію. Першопочатки української культурної ідентичності своїм корінням значною мірою сягають періоду пізнього Середньовіччя, який, через нечисленність та фрагментарність історичних джерел, досі залишається малодослідженим. На це звернув увагу ще Михайло Грушевський — у передмові до четвертого тому своєї знаменитої «Історії української літератури».

Як і чому діяв «терор голодом» - 2

У другій половині 1921 року в охоплених катастрофічною посухою південних губерніях України продовольчий податок збирали методами скасованої продрозверстки. Хлібозаготівельники знали, що реквізиція жалюгідного врожаю прирікає селян на голод, але робили свою справу. Південь був охоплений антирадянськими повстаннями, і вилучення хліба, як виявилося, придушувало їх ефективніше, ніж військова сила. Якраз тоді Сталін зрозумів, що тяжко голодуючі селяни нездатні на опір.

Як і чому діяв «терор голодом»

Восени 2018 року минає 85-та річниця Голодомору. Нашим моральним обов’язком мусить бути звернення до ООН з метою підтвердити на міжнародному рівні визначення Голодомору геноцидом українського народу, як це визнано законом, прийнятим Верховною Радою 28 листопада 2006 року. Перше звернення до ООН у зв’язку з 75-ю річницею Голодомору було невдалим внаслідок двох причин: протидії Російської Федерації і непереконливої аргументації про мету та механізм сталінської каральної акції.

Духовна автокефалія: чому Болгарії вдалося?

Упродовж подій Революції Гідності серед інших питань виникає проблема української автокефалії. Щось подібне відбувалось у житті Болгарської православної церкви, яка сьогодні входить у список чотирнадцяти канонічних духовних центрів, визнаних Вселенським православ’ям. Боротьба за окремість тривала впродовж століть, і успіх було здобуто великою ціною. Християнство на території сучасної Болгарії вже функціонувало в перших століттях після Різдва Христового. У II столітті тут були місцеві єпископи, які, зокрема, брали участь у Вселенському соборі 325 року.

Батько нашої незалежності

Нинішнє ювілейне 150-річчя від дня народження Михайла Грушевського дає цілком слушну нагоду порозмірковувати над уже доволі тривалим процесом його повернення в Україну та суспільним усвідомленням цієї видатної історичної постаті в добу державної незалежності. Доля М. Грушевського склалася так, що він народився і відійшов у Вічність за межами України. Але повертатися на Батьківщину йому довелося багато разів. У дитячі та юнацькі роки — із Кавказу, де мешкала родина, — щоб поклонитися дідівським могилам.

Простір Софії - 2

Саме Болгарія та Україна — православні країни, що зуміли розбудувати і зберегти свій глибокий зв’язок з Європою, — доводять європейську природу православ’я, його моральний потенціал, його важливість для сучасного світу. Ці дві країни певною мірою стають хранительками цього древнього духовного вогню, оскільки православ’я в цих країнах — не політичний інструмент для утримання влади, а глибинні основи культури. Кирило і Мефодій повернулися в Україну, коли їй було особливо складно, коли необхідно було окреслити нові межі її ідентичності1.

Простір Софії

Підсумовуючи, скажу, що Болгарія й Україна ретельно бережуть, мов скарб, спадщину святих рівноапостольних Кирила і Мефодія — не лише в церковному служінні, а й у всіх ділянках культури. Через Болгарію до нас прийшов слов’янський варіант візантійського стилю в церковному малярстві. А Україна, переосмисливши західноєвропейські мистецькі стилі, передусім ренесанс, бароко і класицизм, у себе вдома, дала їх як зразок і болгарам — через посередництво цілої плеяди українських мистців, які в різні періоди працювали на терені Болгарії.

Моя Болгарія-2

Підсумовуючи, скажу, що Болгарія й Україна ретельно бережуть, мов скарб, спадщину святих рівноапостольних Кирила і Мефодія — не лише в церковному служінні, а й у всіх ділянках культури. Через Болгарію до нас прийшов слов’янський варіант візантійського стилю в церковному малярстві. А Україна, переосмисливши західноєвропейські мистецькі стилі, передусім ренесанс, бароко і класицизм, у себе вдома, дала їх як зразок і болгарам — через посередництво цілої плеяди українських мистців, які в різні періоди працювали на терені Болгарії.

Моя Болгарія

Моя Болгарія — це романтичний період моєї наукової праці. Подібно до того, як кохання приходить неочікувано і зненацька, так і моя любов до цієї країни виникла з випадку, що стався поза мною, не з моєї волі. Виникла як випадок, а тривала довгу часову смугу — 20 років, із 1970 до 1990-го. Не те, що вона припинилася 1990 року, а швидше перейшла до стадії оцінки з перспективи часу — від романтичного «емоціо» до поміркованого «раціо».

«Я належу п’яти країнам»

І справді, що робити? Марксист? Безумовно, причому переконаний. Ставився з повагою до більшовицького вождя Володимира Леніна, з яким вперше зустрівся в Парижі 1902 року? Ще й з якою повагою! Саме за ленінською рекомендацією очолював комуністичний уряд України у 1919 — 1923 роках. Чи говорив у 1919 році, що «декретування української мови як державної є реакційна, нікому не потрібна справа»? Було таке. Чи очолював і був прямо причетний до політичної комбінації з партією «боротьбистів», яка «злилася» з більшовиками (а вони потім «боротьбистів» нещадно понищили)? Знову ствердна відповідь.

Дунайсько-болгарський проект Святослава Славного-2

Після затвердження мирної угоди з греками Святослав зустрівся з імператором. Убраний у визолочений обладунок, Цімісхій під’їхав на чолі озброєних вершників на берег Дунаю, куди на човні приплив Святослав. Візантійського хроніста Лева Диякона, який описав цю зустріч, вразила скромність, з якою був одягнутий руський князь, і його зовнішність. А був він»помірного зросту, не низький і не високий, з мохнатими бровами і світло-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густими довгими вусами.

Дунайсько-болгарський проект Святослава Славного

Відправна точка нашої оповіді — 967 рік. Східний вектор політики князя Святослава, спрямований на завоювання хозарської державно-політичної спадщини, був раптово згорнутий. Царгород зумів вибудувати перед київським князем більш заманливу перспективу — взяти під свою оружну руку Балкани. Візантія тоді потерпала від свого сильного сусіда — молодої й войовничої Болгарської держави, тому і шукала собі сильного союзника в боротьбі з експансіоністськими устремліннями останньої.

«Хрест на святій Софії»

Російсько-турецька війна 1877—1878 років у російському суспільстві сприймалася насамперед як звільнення болгар і всіх балканських християн від османського ярма. Хоча при цьому багато представників російської громадськості, наприклад, Федір Достоєвський, не забували і про столітню мету Російської імперії — заволодіння Константинополем і Протоками, що давало вільний вихід російським кораблям з Чорного до Середземного моря. Ще 1871 року російський історик-слов’янофіл Микола Данилевський писав: «Яким захопленням наповнило би наші серця сяяння нами спорудженого хреста на куполі святої Софії!»

Володимир Леонтович - хлібороб і письменник

Природа багатогранної особистості письменника криється в козацько-селянському походженні, способі життя й праці, що їх для себе він обрав свідомо, повернувшись після навчання в Московському університеті до рідного хутора Оріхівщини (тепер – с. Оріхівка Лубенського р-ну Полтавської обл.), де працював на землі, побудував цегельню, цукроварню, школу, утримував власним коштом учителя, організовував читання художньої й популярної літератури для селян, закуповував книги українських письменників у бібліотеки Лубенського земства, міркував про поліпшення освіти, культури батьківського краю, переймався долею земляків.

Болгарія в Першій світовій війні: прорахунки, передумови, уроки

І все ж таки вже влітку 1918 року стало дедалі очевиднішим, що Німеччина та всі її союзники, зокрема Болгарія, програють війну. Ресурси Антанти, особливо після приєднання США, були явно більшими. До того ж, в міру поглиблення економічної кризи (дефіцит продуктів, інфляція, зубожіння), та ще й на тлі жорсткої цензури та обмеження свобод, в болгарському суспільстві посилювалося невдоволення «братовбивчою війною». Ці настрої повною мірою далися взнаки після наступу військ Антанти при Добро Поле (вересень 1918 р.). Вимоги завершити війну переросли в повстання армійських частин проти уряду.

Олександр ШУЛЬГИН

Із встановленням 1918 року гетьманського уряду П. Скоропадського, який виступав у спілці з Німеччиною, Україна була фактично окупована німецькими військами. Центральна Рада, з огляду на її опозицію до гетьманського уряду, була розігнана німецьким військовим командуванням. Розуміючи надзвичайну небезпеку домінування проросійських сил в оточенні гетьмана П. Скоропадського, національні партії (які складали кістяк Центральної Ради) до нового уряду не йшли, але залишали своїх людей у державній адміністрації.

Олександр ШУЛЬГИН: від першого міністра закордонних справ УНР — до першого посла української держави в Болгарії

Визначною постаттю у середовищi полiтикiв, наукових i освiтянських кiл УНР був Олександр Шульгин. Свою долю вiн нерозривно пов’язав зі служiнням Українi та українському народовi, а найвищою метою свого буття обрав боротьбу за українську державність, iдею якої послiдовно вiдстоював до останнiх хвилин життя.

Болгарiя в Другій світовій війні: між двома диктатурами

Після поразки в Першій світовій війні Болгарія, згідно з Нейїським мирним договором 1919 року, позбулася виходу до Егейського моря, західних околиць і Македонії. Вона могла мати армію лише в 33 тисячі осіб (у тому числі 20 тисяч — сухопутні війська). Болгарії заборонялося мати авіацію, підводні човни і будь-які види важкого озброєння. Проте весь міжвоєнний період у країні зберігалися реваншистські настрої. Македонію хотіли відняти в Югославії та Греції, Західну Фракію — в Греції, Південну Добруджу — в Румунії, а в Туреччини — Східну Фракію з Адріанополем (Едірне).

Духовний світоч Болгарії

Відомо, що десять століть тому середньовічна людина (зокрема, й людина давньослов’янського світу, світу Київської Русі й Першого Болгарського Царства) по-особливому ставилася до історії. Ця людина відчувала минуле безпосередніше та гостріше за нас, сьогоднішніх. Історія людства — так само, як і історія рідної землі — сприймалась нею як безперервний ланцюг (мережа, череда) подій, які були розпочаті ще за часів Створення Світу та які (це важливо) невблаганно наближають кінець усього сущого.

«...відкрив тим нову добу в історії українського життя»

Українська історія рясніє білими плямами. Цілі пласти нашого славного минулого залишаються до цих пір незнаними. Натомість таке історичне провалля дозволяє окремим чужеземним історикам по-своєму трактувати події і факти, при цьому залишаючи в тіні могутні постаті минувшини, які свого часу визначали не лише сутність внутрішньодержавних подій, а й перебіг європейської історії. До таких постатей відноситься і гетьман Війська Запорозького Петро Конашевич-Сагайдачний.

«Ми мусимо навчитися чути себе українцями…»

Відходив у вічність цей універсальний український геній у день похмурий 28 травня 1916 року. Остання в житті Івана Франка ніч була неспокійною, тривожною, майже без сну Знесилений хворобами, безпорадний поет раз-у-раз намагався піднятися з ліжка, поривався до вікна, до світла, але в саду, затіненому горіхом, яблунями і вишнями, нічого не проглядалося. Нетерпеливо чекав ранку — хотів побачити сонце. Але небо було щільно загорнуте в густі хмари і годі було сподіватися, що незабаром розвидниться.

Велика війна за Дунаєм

Болгарська кампанія — це той військовий похід, в перебігу якого князь Святослав поставив на кін своє життя, честь, славу («репутацію», як зараз сказали б) — словом, усе. Складається стійке враження, що князь ухвалив рішення розпочати цей похід, керуючись не відчайдушною сміливістю авантюриста (або ж, якщо завгодно, звитяжного рицаря), а значно тверезішими військово-політичними та дипломатичними (можливо, навіть геополітичними) міркуваннями.

Подвиг великого фракійця

Про Спартака, мужнього й безстрашного вождя найграндіознішого за часів античності повстання рабів, «щось чули» або «щось знають» (принаймні колись читали знаменитий роман Рафаелло Джованьйолі або, може, переглядали відомий голлівудський фільм 1960 року) навіть ті, хто взагалі-то має доволі туманне уявлення про історію Давнього Риму. Ім’я Спартака — з наголосом на третю літеру, а не на шосту, як у нас зазвичай вимовляють, — стало більш ніж «брендом», «фішкою» — стало узагальненим символом, і символом, слід думати, вже невмирущим, самовідданої, шляхетної та чесної боротьби за Свободу, коли вже воістину краще загинути зі славою, зі зброєю в руках, аніж і надалі терпіти ганебний тягар рабства.

День перемоги і суверенітет історичної пам’яті

У постмайданній Україні – нове трактування Другої світової війни та місця України у ній. Попереднє, москвоцентричне трактування, яке в роки Януковича пишною георгіївською стрічкою красувалося на злегка ослаблому тілі української державності, тепер потіснив червоний мак, покликаний підкреслити нашу євроінтеграцію у царині історичної пам’яті. Так твердолобе совєтсько-державницьке тріумфаторство замінили більш гуманним відчуттям смутку за жертвами найкривавішої бійні в історії людства.

Царі й літописці. Історіописання та політика: колізії, конфлікти, гармонізація

Історик та влада... Ця проблема воістину належить до розряду вічних. Феномен історіографії, що її справедливо називають «придворною» за відверте служіння інтересам можновладців, з’явився ще в Китаї наприкінці ІІ тис. до н. е., коли історики стали державними службовцями. Светонію й Тациту, нашому Несторові-Літописцю, Самійлові Величку і Григорію Граб’янці (визначним козацьким історикам), імперським вченим Миколі Карамзіну і Сергію Соловйову, Миколі Костомарову та Михайлові Драгоманову — всім їм, свідомо чи мимоволі доводилося брати до уваги (м’яко кажучи) політичні обставини, адже від цього безпосередньо залежав їхній кар’єрний ріст або ж, навпаки, опали, незрідка — їхня свобода, ба навіть життя

Тетяна ТАЇРОВА-ЯКОВЛЄВА: «90% росіян абсолютно нічого не знають про справжню історію України»

Відомого російського історика Тетяну ТАЇРОВУ-ЯКОВЛЄВУ добре знають в українській гуманітарній спільноті. Уже понад 30 років Тетяна Геннадіївна досліджує історію України, а саме — історію Української Гетьманської держави, вона є одним серед дуже небагатьох у Росії об’єктивних, політично незаангажованих учених за часів агресивного наступу ідеології «русского мира». Всі праці пані Тетяни, зокрема біографія Івана Мазепи, видана в Москві 2008 року в популярній серії «Жизнь замечательных людей», яскраво доводять це. Міфи про «спільну історію» та «один народ» пані Яковлєва розуміє саме так, як вони того заслуговують — як інструмент недобросовісних імперських маніпуляцій та інтелектуально-інформаційної агресії.

Антоновичі: приклад жертовного служіння Україні та проекції на сьогодення

Говорячи про родину Антоновичів, зосередимося передусім на чільній для кількох поколінь цієї родини царині зацікавлень — на історичній науці, отже, на Антоновичах-істориках, тільки побіжно торкаючись інших їхніх сфер активності. Адже Україна не знає другої такої родини, як Антоновичі, яка впродовж кількох поколінь робила значний внесок у вітчизняну науку. Отже, три покоління — Володимир Антонович, зачинатель діяльності родини Антоновичів в науці, його син Дмитро і два його онуки — Марко і Михайло. Володимир Антонович (1834—1908) — засновник історичного товариства Нестора Літописця при університеті Святого Володимира...

На перехресті двох доль

Стежити за еволюцією поглядів, думок, за несподіваними поворотами доль людей — справа повчальна й доречна в усі часи. Надто коли йдеться про яскраві, непересічні особистості, котрі залишили помітний слід у вітчизняній історії, котрі чесно й свято прагнули виконати свій обов’язок перед рідним народом. І навіть їхні помилки, неминучі тоді, коли людина не бажає «сидіти на високій горі» та зверхньо споглядати за «мурашиною» суєтою грішних співгромадян, а, навпаки, відчуває себе залученою до всіх колізій, вибухів, конфліктів драматичної доби — навіть такі помилки містять надзвичайно важливі уроки для нас, сьогоднішніх.

Пострiли на Кракiвськiй вулицi

У березні 2016 року виповнюється 70 років Львівському церковному собору, що оформив 8—10 березня 1946 р. ліквідацію Брестської релігійної унії 1596 р. і возз’єднання з Православ’ям Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Процес злиття церков пов’язаний з діяльністю «Ініціативної групи» на чолі зі священиком і видатним богословом Гавриїлом Костельником, чия особистість досі перебуває в центрі досліджень і суспільних дискусій. Гавриїл Теодорович Костельник народився 1886 року на землях майбутньої Югославії (земля Воєводина), де проживало чимало вихідців з України. Батько його був греко-католицьким (уніатським) пастирем.

Небезпека виходить із Кремля

Уже два роки українці, наші Збройні сили, волонтери, громадськість самовіддано протистоять вторгненню путінського «русского мира». Величезні жертви, сотні й тисячі загиблих, страшні руйнування інфраструктури, окупація Криму та значних територій на сході України... Неминуче постає питання: як і чому подібне стало можливим у центрі Європи в ХХІ столітті? Зрозуміло, що випадковими подібні трагедії не бувають й бути не можуть; проте суть проблеми — не в емоційних «вибухах», хай би якими виправданими вони були із суто людського погляду, а в тверезому, виваженому, продуманому аналізі внутрішньої суті, структури й «анатомії» путінського режиму.

Чорна таємниця сталінського режиму

Одна з найбільш трагічних і довгий час злочинно закритих сторінок історії українського народу — голод 1946—1947 років. Як і попередній голод 1921—1923 рр. і Голодомор 1932—1933 рр., третій «радянський» голод, як його назвали в народі, 1946—1947 років у саме серце уразив села Миколаївської, Одеської, Херсонської, Дніпропетровської, навіть Полтавської областей, південь Буковини, Молдавську РСР та інші території СРСР. Намагаючись нічим не заплямувати «успіхи соціалістичного», а потім і «комуністичного будівництва», сталінське, а пізніше хрущовське, потім брежнєвське керівництво наклали заборону на цю тему.

Найважливiша доповідь ХХ століття

Доповідь Першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова «Про культ особи та його наслідки» відома усьому світові. Цей виступ, котрий було виголошено на останньому, закритому засіданні ХХ партійного з’їзду 25 лютого 1956 року (що дуже показово — вже після того, як Хрущова переобрали на найвищу посаду в ЦК і він, отже, міг вважати себе убезпеченим від усіляких неприємних «сюрпризів»), став, як зараз очевидно, першим, вкрай непослідовним, дуже фарисейським та лицемірним, проте абсолютно необхідним й історично виправданим кроком на шляху «десталінізації» в СРСР.

Софія Русова: Україна як хрест і покликання

Софія Русова народилася 18 лютого 1856 року у родинному маєтку Олешні на півночі Чернігівщини. Її батько Федір Ліндфорс був за походженням обрусілим шведом, а мати Анна Жарве — француженкою. Від дев’яти років Софія мешкала у Києві і тут закінчила гімназію. Разом із своєю сестрою Марією вона заснувала перший у місті дитячий садок, а згодом — і школу для дорослих. У вісімнадцять років Софія переїхала до Санкт-Петербургу і там невдовзі взяла шлюб з українським етнографом та фольклористом Олександром Русовим. Разом із чоловіком вона готувала повний текст «Кобзаря» Тараса Шевченка у двох томах до видання у Празі.

Гра нервів на Босфорі

Ейфорія дружби між Туреччиною та СРСР пройшла досить швидко. Ататюрк чітко дав зрозуміти, що в антизахідну упряж з СРСР він впрягатися не хоче. Наприкінці свого життєвого шляху турецький лідер заповідав своїм спадкоємцям «бути уважними до загрози з півночі». Ці побоювання скоро виправдалися. Із другої половини 1920-х рр. політика Туреччини стає все більш прозахідною. Її найвищим досягненням був висновок конвенції в Монтре, на основі якої було підтверджено суверенітет Туреччини над Протоками і встановлені правила їх проходження як судами причорноморських держав, так і третіх країн. Москва вимушена була підписати конвенцію.

Доля «призабутого пророка»

Хрестоматійні твори не є віджилим надбанням мертвих, пилом вкритих архівів. Це ми, погрузлі у «злобі дня», занадто часто інтелектуально ліниві й пихаті («колись це читав у школі, бо мусив читати — то все нецікаве, застаріле»), це лише ми короткозоро гадаємо так, обкрадаючи не когось — самих себе. І добровільно позбавляючи себе солідної частини свого ж таки духовного багатства. А ці призабуті добряче хрестоматійні твори — водночас і точна, образна, вражаюча картина трагедій та конфліктів далеких віків (трагедій, дотичних до нас!), і безпомилковий прогноз нашого (саме нашого) майбутнього, і (як у поемі «Мойсей» Івана Франка, про яку в нас піде мова) невтомний, стражденний, до межі високого божевілля пошук шляху.

Судити чи розумiти гайдамаків?

Полемікою навколо причин, перебігу і наслідків поширеної протягом майже усього XVIII ст. на українських землях Речі Посполитої т. зв. Гайдамаччини протягом довгого часу переймаються представники української, польської, російської, французької, єврейської (ізраїльської), американської та інших історичних наук світу. На жаль, і до сьогодні історики різних країн не прийшли до єдиної думки щодо внутрішнього змісту тих подій і досить часто по-різному їх оцінюють: що це було — прояв релігійних чи етнічних війн, соціального розбійництва чи національно-визвольного повстання, селянської «революції» або ж нової козацької війни, а чи ще щось інше?

Людина в школі життя

Ян Амос Коменський (1592 — 1670), видатний чеський мислитель-гуманіст, засновник європейської педагогіки Нового часу, воднораз і науки про виховання й навчання, і практичної шкільної справи, визнаним в усьому світі реформатором якої він був, відповів би на ці запитання так: «Вдумайтесь у слова Цицерона: «Правильне виховання юнацтва — основа сильної, сталої та гармонійної держави» — і вам стане зрозуміло, як діяти». На схилі років Коменський, працюючи над «Автобіографією», згадував, як 16-річним підлітком він замислився над цим висловлюванням знаменитого римлянина і зрозумів: тут і криється сенс його життя, його покликання — допомагати виховувати справжню Людину.

Між Римом і Царгородом-2

У Київській Русі Європа уявлялася у вигляді острова: із півночі, заходу і півдня її омивають моря, а на сході протікають великі ріки, які з’єднують Балтійське море з Каспійським і Чорним. Було відомо також, що до Риму можна дістатися двома водними шляхами: вниз по Дніпру, через Чорне море й Константинополь, або вгору по Дніпру до Волхова і далі Балтійським морем. Описуючи ці два шляхи до Риму, літописець і вставляє до своєї оповіді легенду про подорож апостола Андрія.

В Америці живе Україною

Ім’я Михайла Гереця відоме обмеженому колу українців. Причиною є не тисячі кілометрів між Україною і США. Просто він з тої когорти людей, для яких головним є практичні справи, а не піар і популізм. В Америці він живе Україною, бо вона для нього – все. Із-за океану він зробив для неї більше, ніж дехто в Україні. Тож це інтерв’ю є просто запізнілою інформацією про Михайла Івановича і його справи: 4 грудня 2015-го йому виповнилося 90! З ювілеєм!
   
  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар