Архів - Україна Incognita
Архів

Корінь зла. Неочевидний

Будь-який лікар знає, що правильно і вчасно поставлений діагноз — це, як мінімум, половина успіху в лікуванні хвороби. А друга половина — реальні дії, складна хірургічна операція, якщо вже, на жаль, без неї не обійтися. Така «соціальна хвороба», як запущений тоталітаризм, який мучить живі сили суспільства з покоління у покоління, особливо якщо ця хвороба не є усвідомленою, — це справді ракова пухлина, для боротьби з якою доцільне і хірургічне втручання методами «політичного скальпеля», і засоби копіткої «хіміотерапії» та продуманої реабілітації. Але обов’язково необхідно діяти, інакше суспільство приречене на безнадійне, перманентне рабство.

Потрібна чесність у підходах

Інформаційна інвазія російських імперіалістів вимагає посиленої уваги до вивчення української історії. Треба визнати, що наші вчені мають рацію, наголошуючи, що національна історія не лише у вітчизняній школі, а й у вишах показує ленінську борідку, цебто постає як історія соціальних рухів. У цьому розумінні питання, порушене Василем Расевичем, набуває особливого значення, вимагає зваженого підходу, а не емоційного збурення. Звісно, декому, якщо не більшості читачів, нелегко переосмислити рідну історію під кутом національних інтересів, бо успадкований від тоталітарного режиму підхід до неї як до історії соціальних рухів з метою начебто «возз’єднання України з братньою Росією» висить над нами дамоклевим мечем.

Загадка Павла Скоропадського

Короткий (лише сім з половиною місяців, із 29 квітня до 14 грудня 1918 року) час перебування при владі гетьмана Павла Скоропадського та існування очолюваної ним Української (Гетьманської) держави — це той період української історії, який донині провокує зіткнення думок дослідників-гуманітаріїв, та й не лише їх. Діапазон думок при цьому величезний: від оголошення гетьмана Скоропадського «німецькою маріонеткою», яка, звісно ж, неспроможна була здійснювати будь-яку самостійну державницьку політику, бо в усьому залежала від Німеччини та її союзника Австро-Угорщини.

Друга світова і сталінські злочини

Політика Сталіна і Гітлера в 1939—1941 роках має між собою значно більше схожості, ніж відмінності. Обох політиків може бути з цілковитими підставами названо агресорами і провокаторами Другої світової війни і винними в злочинах проти людства. Радянсько-німецький пакт про ненапад відкрив шлях до початку Другої світової війни. Коли він підписувався, обидва диктатори вже знали, що найближчими днями відбудеться німецький напад на Польщу, що неминуче призведе до світової війни.

Iстина у «синергії» полюсів

«Стаття Василя Расевича є дискусійним, полемічним матеріалом, але, безумовно, в доброму сенсі слова, оскільки сприяє пробудженню здорового «почуття сумніву» щодо, здавалося б, беззаперечних істин. Тут, без сумніву, потрібний зважений підхід. Із одного боку, є «народницький», або ж козацький, міф (дискурс); з другого, міф еліти; перший та другий необхідно творчо «сплавити», поєднати, відібравши найкраще, і зробити крок уперед у історичній свідомості нації. Щодо конкретної постаті Івана Гонти. Так, на руках цієї людини — ріки крові.

Ми та північний сусід - 3

Тимчасовий уряд передав питання щодо української автономії на розгляд комісії науковців і політичних діячів, але вона не визнала кордонів, визначених Центральною Радою за етнографічною ознакою. У крайньому разі комісія погоджувалася вважати Україною територію, яка була приєднана до Російської держави на автономних засадах 1654 р.

Винниченко i Сталiн: монолог, що так і не став діалогом-2

Винниченко, по суті, пропонує Сталіну «відпустити» Україну добровільно, лякаючи його геополітичними потрясіннями й поразками соціалізму, якщо шлях доброї волі виявиться для радянського вождя неприйнятним. Марні, утопічні, сподівання? З огляду на календар (1936 рік!) — схоже на те. Хоча через багато-багато років виявиться, що не все було аж таким наївним у Винниченкових прогнозах: і СРСР розпався, й історія соціалізму закінчилася...

Винниченко i Сталiн: монолог, що так і не став діалогом

Попри наміри «обтруситися від політики» після своєї відставки з посади голови Директорії (лютий 1919 року), Володимир Винниченко продовжував не тільки стежити за тим, що відбувається в СРСР і в Європі, а й виношував різні політичні проекти, намагаючись якось вплинути на хід подій, передусім — в Україні. Характерним у цьому сенсі був його довготривалий монолог, адресований Сталіну, — монолог, що так і не став діалогом українського політичного емігранта й радянського вождя...

Козацький батько

Помітне місце в козацькому міфотворенні в новітні часи займає постать Дмитра Яворницький (1855 – 1940), історика, археолога, етнографа, фольклориста, лексикографа й письменника. За його ж свідченнями, він, здійснюючи наукові студії «керувався виключно любов’ю (й нічим іншим) до запорізьких козаків, яка зародилась у нього ще з дуже раннього дитячого віку, коли його батько, «грамотій-самоук», читав йому безсмертний твір Гоголя «Тарас Бульба» й змушував шестирічного хлопчину ридати гіркими сльозами над лихою долею героя повісті»[1]. Сам же батько Яворницького належав до збіднілого шляхетського роду, представники якого походили з Галичини, але оселилися в Зміївському повіті на Харківщині.

Ми і північний сусід - 2

Карл Маркс вважався в Радянському Союзі найвищим авторитетом, але написану ним у 1856 — 1857 рр. працю «Викриття дипломатичної історії XVIII ст.» Інститут марксизму-ленінізму при ЦК КПРС спромігся опублікувати лише на другому етапі горбачовської перебудови. І не випадково! З усіх тез, що містилися в ній, радянська історіографія активно використовувала лише одну: «Татарське ярмо не лише придушувало, а й скривджувало та висушувало саму душу народу, який став його жертвою». А в цій праці були й інші цікаві тези, які не влаштовували тісно пов’язаних з органами агітації та пропаганди офіційних істориків.

Ми і північний сусід

Як ставитися до Росії, якщо перебуваємо з нею у фактичному стані війни? Чого хоче від нас Росія? Чи здатні ми погодитися на її вимоги, щоб припинити війну? Відповіді на ці запитання шукають нині і в Україні, й у всьому світі. Українсько-російські відносини неочікувано опинилися в центрі уваги політиків і політологів провідних держав. Адже насправді йдеться не про Україну, а про руйнування міжнародного порядку, встановленого після Другої світової війни. Що може відбутися у світі, перенасиченому ядерними боєголовками і атомними електростанціями, коли зникне світопорядок, який витримав випробування холодної війни 1946 — 1989 рр.?

Який народ є непереборним?

...Осінь 1014 року. Майже десять століть тому. Лише кілька місяців лишилося жити вже важко хворому Великому князеві Київському Володимиру-хрестителю Русі. У Новгороді вже декілька років княжить його син Ярослав — майбутній наступник батька і продовжувач його справи. А тим часом на Балканах, за Дунаєм, за 1800 кілометрів на південь від Києва відбуваються воістину трагічні події. Армія могутньої Візантійської імперії оточує під горою Бєласицею військо, зібране болгарським царем Самуїлом для захисту своєї держави від загарбників із Константинополя, і невдовзі розбиває воїнів Самуїла. 15 тисяч болгарських вояків потрапило в полон візантійців.

«Співали… і намагалися довести, що у нас теж є свої права»

Політичні в’язні називали табори та в’язниці «малою зоною», маючи на увазі, що «великою зоною» є Радянський Союз. Алегорія «малої» та «великої» зони є далеко не перебільшенням, адже чисельність ув’язнених в радянських тюрмах та таборах кількісно перевищувала населення далеко не маленьких країн. Так, через ГУЛАГ («Главное управление лагерей») за два десятиліття його існування перейшло близько 20 мільйонів людей! І якщо у царській Росії в 1912 році було 183 тисячі в’язнів, в СРСР у 1924 – 86 тисяч, то в повоєнний час в системі ГУЛАГу річно перебувало по 2,5 мільйони ув’язнених.

«Тіньова» людина вождя

Здається, що обсяг інформації про небачені в історії людства злочини, скоєні «Вождем усіх народів» Йосипом Віссаріоновичем Джугашвілі, є більш, ніж достатнім (для тих, хто спроможний бачити й чути, не позбавлений засад загальнолюдської моралі та знає, що знищення десятків мільйонів людей ніколи не може бути виправдане жодними міркуваннями Вищої доцільності, так само як непростимим назавжди гріхом перед людьми й Богом є вбивство взагалі будь-якої людини). Отож усі шалені емоційні епітети щодо Сталіна: «катюга», «тиран», «людоїд», «нелюдь» є абсолютно справедливими і морально виправданими.

Біля витоків ОУН

Сьогодні на абревіатуру «УВО» блискавично здатні відреагувати, мабуть, лише деякі історики й найбільш заповзяті студенти. А між тим ідеться про організацію, яка відіграла величезну роль в історії всієї України. Та чи змогла б, власне, нинішня Українська держава — за всіх своїх недоліків — бути здатною на антиавторитарну й антиколоніальну революцію, на збройний опір російській агресії, якби не ця організація та започатковані нею традиції безкомпромісної боротьби? Радше нинішня Україна нагадувала б Білорусь і мала б на чолі місцевого «бацьку»... Разом із тим однозначно оцінити все пов’язане з цією організацією неможливо — адже її методи виходили за межі, припустимі у поважному міжнародному товаристві.

Правдивість полум’яного Слова

Національні генії на культурній карті світу є духовними світильниками, завдяки яким виникає довіра та взаєморозуміння між народами. Їхнє життя і творчість слугують моральними константами для наслідування. Вони часто стають камертоном суспільного сумління. Тому їхній вплив на цивілізаційний розвиток є поза часом і простором — завжди актуальний і має синергетичну дію.

Довженко і Полтавщина

Життя і творчість видатного українського кінорежисера і письменника Олександра Петровича Довженка тісно пов’язані з Полтавщиною. Засновник Сосницького краєзнавчого музею, професор Ю. Виноградський встановив генеалогію козацького роду Довженків від середини ХVIII ст. (найстаріший із відомих Довженкових предків був козак Карпо Довженко, який у середині ХVIII ст. переселився з Полтавщини до містечка Сосниці на Чернігівщині).

Президент Гаррі Трумен і успішне стримування московського імперіалізму

Американський президент Гаррі Трумен став тим політичним діячем, який прийняв складний виклик історії: зупинити експансію радянського, сталінського імперіалізму, що загрожував одразу після завершення Другої світової війни підкоренням десятків держав Східної і Західної Європи. Трумен прийняв цей виклик і дав жорстку відсіч Кремлю, за що здобув славу «людини, яка врятувала світ від комунізму».

«Українська Атлантида»: наші земляки на берегах Тихого океану

Українці з’явилися на берегах Тихого океану ще у другій половині XVII століття. Це були здебільшого політичні засланці, які тікали з московитських в’язниць або місць висилки. А у ХІХ столітті тут з’явилася вже так звана трудова міграція. Загалом же на теренах так званого Зеленого Клину частка українців становила близько 1/4, а в деяких місцях — понад 50% населення.

Василь Мудрий: свобода бути собою

В історії сходження України до незалежності та демократії є діячі, які ніколи не були на перших ролях. Їм не випало проголошувати історичні документи й підписувати угоди, що змінювали долю цілих країн. Проте вони зробили дуже багато для того, щоб Україна все ж здобула омріяну незалежність. Саме такою людиною є Василь Мудрий - несправедливо забутий галицький громадський діяч.

Українці і татари: драматичне братерство (продовження)

Історія знає немало прикладів козацько-татарської військової співпраці. Один з них – Конотопська битва 1659 року, у якій царська армія була вщент розгромлена об’єднаним українсько-кримським військом. У найбільш потрібний момент хан Мухаммед Герай IV зумів привести на допомогу Виговському 40-тисячну армію кінноти.

Українці і татари: драматичне братерство

Україна і Крим тісно пов’язані між собою історичним минулим. Війна і політика, економіка і культура, одна й та ж система відносин: широке самоврядування, повна релігійна свобода, схожа господарська структура — все це сприяло досить тісним козацько-кримським зв’язкам. До того ж, у жителів Січі і Кримського ханства була однакова ментальність воїнів.

«Щит на вратах Царгорода»: що нам відомо про походи давньоукраїнських князів?

Походи давньоруських князів на Візантію, передусім на столицю цієї імперії — Царгород, є однією з найяскравіших сторінок історії Русі. Метою всіх походів, воєн та «набігів» було не так поставити під контроль нові землі, як надійно взяти у свої руки торгівлю з Візантією (славетний шлях «із варягів у греки»). Ось у чому найбільшою мірою можна побачити сенс територіальної експансії Русі у ту далеку добу.

Молоді літа гетьмана Хмельницького: турецький і татарський досвід

У вересні 1620 року польська армія зазнала поразки від османського війська під Цецорою. Тоді загинуло близько 2 тис. польських воїнів. Майже всі вцілілі вояки опинилися у татарському полоні. Серед полонених був і Богдан Хмельницький. Гетьман ще замолоду добре пізнав державний устрій, мову та звичаї Оттоманської Порти, як в Європі називали Османську імперію.

Інший Богдан

Гетьман Богдан Хмельницький був, є і буде одним із найяскравіших героїв вітчизняної історії. Для нас він — видатний український політик, талановитий полководець, вельми близький до віковічних прагнень українського народу. Але був ще й інший Богдан Хмельницький — суворий, часом — деспотичний правитель, який не жалів крові своїх земляків для збереження і ствердження того варіанта самостійної української держави, який він вважав найкращим, але це суперечило поглядам українців на те, яке має бути життя в новій, козацькій державі.
Восени 1649 року королівська Польща і Україна уклали так званий Зборівський договір, який ознаменував закінчення першого етапу українського національно-визвольного руху під керівництвом Богдана Хмельницького. Цей договір мав компромісний характер і, як це нерідко буває з компромісами, повністю не задовольнив жодну зі сторін.

Про інститут козацтва — тюркського та українського (продовження)

Не треба перебільшувати ворожнечу козаків і татар. Саме козацтво сформувалося на степовому порубіжжі як результат взаємовпливу слов’янського й тюркського світів. Найімовірніше, чимало козаків — це нащадки тюрків, які прийняли православ’я.Татар і козаків ріднив сам спосіб життя — вони не лише воювали, а й торгували на взаємну вигоду

Як відбувалося хрещення Русі

За церковним календарем, 14 серпня, крім відомого свята Макавеїв та першого Спаса, відзначається також як День хрещення Русі. Першосвятителем традиційно вважається князь Володимир Святославович, названий православною церквою Рівноапостольним і Святим. 988 р. він успішно запровадив християнство як державну релігію. Але до цієї важливої в нашій історії події лежав дуже довгий і тернистий шлях.

Мудрий праведник у вогні світової війни

Постать митрополита Шептицького як сучасниками, так і нащадками сприймалася дуже неоднозначно. Галичани вважали його «українським Мойсеєм», поляки називали зрадником і нацистським колаборантом, більшовики — українським націоналістом, а націоналістичне підпілля дорікало в авторитарності. Відкинувиши ідеологічні кліше та псевдоісторичні містифікації, спробуємо все-таки дізнатися, ким насправді був митрополит Андрей.

Про інститут козацтва — тюркського та українського

Упродовж двох століть досліджують історичний та філологічний аспекти терміна «козак», проте й досі немає остаточної етимології його, вчені вагаються щодо визначення хронологічної та географічної меж первісного ареалу козацтва.

Зельман Ваксман - єдиний вінничанин лауреат Нобелівської премії

…Це був кінець XIX століття. У Новій Прилуці, що на Вінниччині, від дифтерії помирала дворічна дівчинка. А в сусідній кімнаті плакав її дев’ятирічний брат Зельман. Він плакав з жалю до любої сестрички, від безсилля чимось їй допомогти, і пошепки повторював, заспокоюючи сам себе: «якби я був лікарем, я б її врятував». Тоді ніхто не міг припустити, що пройдуть роки, і цей хлопчик стане видатним ученим, винайде ліки і врятує тисячі маленьких життів...

Становище жінки у Кримському ханстві. Продовження

Обличчя кримських жінок ханського будинку Гераїв виразно проглядаються крізь чотири століття. Джерела, що дійшли до наших днів, малюють у нашій уяві не боязкі силуети за вікнами ханського палацу, а образи владних і незалежних правительок, що рішуче втручаються у справи своїх чоловіків, братів і синів. Ці образи додають історії дому Гераїв більше фарб і повноти.

Становище жінки у Кримському ханстві

Багато мандрівників, дипломатів та місіонерів, що в різні часи відвідували Кримське ханство, звертали увагу на особливе становище жінок у державі Гераїв. Про це вони красномовно писали у своїх мемуарах і записках. Захоплюючись привітністю, гостинністю та красою мешканок ханства, вони наголошували, що тут представниці прекрасної половини людства частенько були головним, хоча деколи й невидимим, стрижнем патріархальної кримськотатарської родини, де ставленя до жінки завжди було шанобливим.

Спадкоємність московської тиранії: аргументи 1952 року

У ментальному і культурно-історичному сенсі в росіян та українців немає спільних духовних коренів – був і є лишень дотичний історичний контекст, який якраз найбільш виразно унаочнює відмінності між культурною тяглістю двох етносів. Претензії Москви на Київську Русь, як доказано численними, нефальсифікованими, джерелами, є безпідставними, натомість вправно використовуються в політиці Кремля уже не перше століття.

«Велика Вітчизняна» без радянських міфологем

«Величний подвиг народу у Великій Вітчизняній війні»... «Народна війна проти загарбників»... «Народ піднявся на Вітчизняну війну»... «Всесвітньо-історичне значення всенародної Великої Вітчизняної війни»... «Визвольна місія Червоної армії у Вітчизняній війні»... І так далі, і таке інше. Досі в мас-медіа звучать такі твердження. Досі певне число навіть заповзятих критиків радянського режиму і патріотично налаштованих українських громадян щиро вважає, що слова «Велика Вітчизняна війна» завжди означали боротьбу за рідну землю, за свій дім, за життя своїх ближніх і дальніх.

Діти Провідників

Поза кадром досліджень про український визвольний рух залишається чи не найдраматичніша його сторінка – долі дітей підпільників. Це було наймолодше покоління воюючої України, яке пережило справжнє полювання. Смерті та арешти батьків не лише позбавляли їх найближчих опікунів, але часто із своїми родичами діти втрачали власні імена, прізвища і потрапляли в цілком інше та чуже оточення дитячого будинку.

Найвідоміші операції спецслужб Кремля проти борців за незалежну Україну

Пастка для командирів Холодного Яру, вбивство Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Степана Бандери — сьогодні ми можемо знати подробиці цих акцій ЧК — НКВС — КГБ. Секрети стали відомі після визнань самих колишніх агентів. Часто ці історії є вершиною людської підступності і фанатизму. Їх треба пам’ятати, оскільки вони демонструють базові прийоми, які більшовицькі спецслужби вже успішно використовували, а їхні послідовники сьогодні можуть використовувати проти України.

Досвяткуємося?

Українська влада так і не хоче зрозуміти, які наслідки для України може мати підтримка (хай і пасивна) радянських міфів

Бардак Йосифа Сталіна: Червона армія та ВПК

Радянський Союз був задуманий і створений Кремлем як оплот всесвітнього панування більшовизму. Про це відверто було сказано в Декларації про утворення СРСР від 30 грудня 1922 року — мовляв, «доступ в Союз открыт всем социалистическим советским республикам, как существующим, так и имеющим возникнуть в будущем», а сам Союз «послужит верным оплотом против мирового капитализма и новым решительным шагом по пути объединения трудящихся всех стран в мировую Социалистическую Советскую Республику» (тут і далі документи цитуються мовою оригіналу).

Iронія історії

Кажуть, історія наша дуже трагічна. Багато в ній страждань, крові. Що поробиш — таку нам написали наші історики. І продовжують писати. Розповідаючи, зокрема, про жахливі поразки українців. Одно квиління про розгром під Берестечком чого вартує! А розповіді про Полтавську баталію!
Хоча історія якого народу не є трагічною? Невже мало трагічних сторінок в історії поляків? Криваві придушення російським царизмом Листопадового й Січневого повстань, потоплене в крові Варшавське повстання... Або візьмемо ще одних сусідів — угорців. Був у них розгром у битві під Мохачем, трагедія 1956 року. Список можна продовжувати.

Як московити украли нашу назву і нашу історію

Перші відомості про наших предків русів, які жили на наших землях, ми знаходимо у Візантійських хроніках Амартола, Костянтина Багрянородного та ін., та у готських в історика Йордана (VІ століття) та ін. Отже, вже тоді на наших (нині українських) землях жили наші предки руси. А в нашій історії ми користуємось дороговказом — першим нашим «Літописом руським», першою частиною якого є літопис ченця Києво-Печерського монастиря Нестора Літописця «Повість минулих літ». Нестор вказує, що на нашій території жили слов’янські племена, «а називались вони так, де сиділи»: древляни (ліс, нинішня Житомирщина), драговичі (болота — Білорусь), сіверяни (Чернігівщина) і «поляни, або русь».

День Соборності України: перемоги, трагедії, ціна єднання

В історії трапляється нерідко й так, що якесь свято, якась знаменна дата, котра здавалася комусь лише «даниною ритуалу», застиглою, традицією, можливо, навіть архаїчною, раптом набуває живого, надихаючого змісту, нової духовної висоти, кличе людей на подвиг, ба навіть на смерть. День Соборності України, який віднедавна на державному рівні відзначається 22 січня, — переконливе свідчення цього. Колишній День Злуки, котрий перші два десятиліття після здобуття Україною незалежності ще не набув офіційного статусу і ставлення до якого, одверто кажучи, не було аж таким однозначним у цілій Україні, перетворився, змінивши назву на День Соборності, на націєутворюючий, навіть націєоб’єднавчий символ. Чому?

У чому полягала державна мудрість Великого Князя Ярослава?

Уславленими дійовими особами історії справді щиро й глибоко цікавляться лише тоді, коли відчувають — цей інтерес необхідний не комусь абстрактному, «ближньому» або «дальньому», а «мені» особисто, бо обставини життя, боротьби й звершень людини, що жила багато століть або тисячоліть тому, потрібно знати «тут і зараз», тому що в них захований ключ до розв’язання сьогоденних проблем, а то й до порятунку від загрозливих небезпек. Якщо цього немає, то в дію вступає дуже нехитрий, проте нездоланний хід думок: а що нам, власне, до справ отих стародавніх греків, римлян, вавилонян, ба навіть давніх українців? Вони давно померли, а ми живі і навіть ще «борсаємось»...
   
  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар