Архів - Україна Incognita
Архів

Наша «еліта духу»: 10 фактів драматичної історії

Рушійною силою історії є народ. Це — істина, хай би як її спростовували новітні «модерністи». Проте історія неминуче паралізується й «замерзає» там, де народ стає «сірою масою рабів», «охлосом» — натовпом або ж сукупністю «амбітних» персон («амбітний» — хитре й підступне новомодне слово-мутація: «амбіція» завжди раніше була річчю негативною. Що змінилося?), які неспроможні бодай у чомусь відчути спільність інтересів. Оце все і означає застій, історичний глухий кут, гнійник. Народ стає рушійною силою історії тоді й лише тоді, коли є здатним породжувати, підтримувати й відтворювати у власному ж середовищі критичну масу національної «аристократії духу».

Родіон Малиновський — нерадянський радянський маршал

Родіон Якович Малиновський, який обіймав пост радянського міністра оборони майже дев’ять років, напевно, найзагадковіший із радянських маршалів. Він не залишив мемуарів. Про нього до цього часу не написано скільки-небудь достовірної біографії. Малиновський був незаконнонародженим і нічого не писав в анкетах про свого батька, з приводу якого до найостаннішого часу висловлювалися різні версії, включаючи єврейську і караїмську. Остання, мабуть, була пов’язана з відомим караїмським богословом XVII століття Йосефом бен Мордехаєм Малиновським.

Тарас Шевченко і Волинь

Восени 1846 року за завданням Тимчасової комісії для розгляду давніх актів Волинь відвідав Тарас Шевченко. У членів Археографічної комісії було прямим обов’язком оглядати і замальовувати історичні пам’ятки, старовинні будівлі, кургани й урочища, збирати давні акти, різні старожитності, грамоти, документи, записувати народні легенди, перекази, оповідання, пісні... Утім, які саме населені пункти відвідав Тарас Григорович достеменно невідомо, хоча учені-шевченкознавці вже чимало дослідили можливий маршрут його подорожувань. Про те, де міг бути український геній на Волині й що там намалював, «День» розмовляв з відомим волинянином,директором Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України академіком Миколою Григоровичем ЖУЛИНСЬКИМ.

Опір українських селян геноциду 1930-1933 рр.

На шляху до своєї незалежності українці пережили не одне лихоліття і не один критичний період історії, коли здавалося, що ще от-от, ще трохи — і наш народ, нація, культура навіки щезнуть у пітьмі небуття. Але долаючи усі негаразди і біди, наш народ зумів пройти свій шлях до мрії. Голодомор 1932 — 1933 був одним із найтяжчих ударів долі. Часом доводиться чути докори: а чому ми, українці — волелюбний народ — дозволили таке вчинити над собою? Чому не боролися, не опиралися кривавим більшовицьким катам?!

У чому історичне коріння трагедії на сході?

Схід України спливає кров’ю. На наших очах підтверджується — причому в жахливий спосіб — давня істина, зовсім не абстрактна: розруха в головах призводить до суцільної розрухи: соціальної, політичної, економічної та, головне — світоглядної, ціннісної, ментальної. Нехтування з боку нашої влади цією істиною вже безмежно дорого нам обійшлося — і хтозна, якою ціною ми ще будемо розплачуватись за цю сліпоту (якщо не злочин) у майбутньому.

Чому мертве минуле «тримає» в Україні живих людей

7 листопада — пам’ятна дата, яку за радянських часів урочисто називали Великою Жовтневою соціалістичною революцією. Л. Брежнєв 1967 року поспішив визначити її як найбільш видатну подію XX століття. Натомість В. Путіну довелося назвати розпад її породження — Союзу РСР найбільшою геополітичною катастрофою цього століття.

Комітет українок Канади — як приклад консолідації у чужих світах

Одним із найнагальніших завдань, якими має перейматися сучасна українська держава, є потреба створення позитивного іміджу України як у себе вдома, так і перед очима усього світу. Звичайно, події минулого 2013 року, пов’язані з акціями українського Євромайдану, їх продовження вже року нового прикували увагу всього світу до України, значно покращивши її імідж в очах цивілізованого світу.

Дитинство та родовід Лесі Українки

Багато з нас пам’ятає чудові слова Антуана де Сент-Екзюпері: «Звідки я? Я — з мого дитинства». Тут криється воістину загальнолюдська істина, і ця думка є цілковито слушною незалежно від того, чи йдеться про особистості історичного масштабу, чи про так звану пересічну людину (такою може стати і такою є будь-який індивідуум з обмеженою, убогою системою цінностей, незалежно від «соціального статусу»!). Можна сказати, що дійсно щасливе, бодай повноцінне дитинство є неодмінною умовою щастя кожної особистості, тим сонцем, навколо якого обертається, свідомо чи мимоволі, усе подальше життя людини.

70 років тому польська столиця повстала проти нацистів

У Другій світовій війні Варшава стала символом польського опору, символом незламного польського духу. Вона була столицею польської підпільної держави, яка підпорядковувалася польському уряду у вигнанні в Лондоні. Лондонському уряду також підпорядковувалася підпільна Армія Крайова (Армія батьківщини), головною метою якої було звільнення польської столиці в той час, коли до міста підходитимуть радянські війська.

Як сепаратисти Київську Русь погубили

Київська Русь, що залишила глибокий слід в історичній пам’яті нашого народу, була недовговічним державним утворенням. Величезна територія з різними економічними, етнічними і культурними ознаками, об’єднана владою Рюриковичів, досить рано виявила тенденцію до розпаду. Причиною тому були як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники.

Про плід британської аристократії

Вінстона Черчилля не випадково самі британці вважають найвидатнішим співвітчизником усіх часів. Переможець у двох світових війнах, політик, який одним із перших запропонував способи розв’язання соціальних проблем без звернення до соціалістичних експериментів навіть у «м’якому», соціал-демократичному вигляді, і також одним із перших зрозумів облудну сутність і розгледів світову небезпеку більшовизму і нацизму, — уже цього було б досить, щоб він залишався взірцем для прийдешніх поколінь.

Про геополітичні «бачення» старця Філофея і сьогоднішню агресивність Кремля

...400 років тому. Приблизно 1515 рік. Суворі, схожі на тюремні, стіни Єлеазарівського монастиря у Пскові (лише п’ять років минуло, як великий князь Василь III підкорив це місто і суворими заходами, «вогнем і мечем», увів його до складу Московської держави). В одній із тісних, непривітних чернечих келій сидить і водить пером старець Філофей (йому близько 50 років, але та далека епоха мала свої поняття про вік). Догорає огарок свічки; старець замислився, потім знову пролунав немелодійний скрип пера.

Злети і падіння Олександра Солженіцина

Цей знаменитий росіянин звернувся до своїх співвітчизників із дивним, обпалюючим закликом: «Жити не брехнею!» — він немов передчував, скільки ще сотень тисяч, мільйонів життів погубить безжалісна тоталітарна система брехні, що дуже вправно замінила, як змія, що линяє, свою червоно-комуністичну шкіру на «триколірну»-великодержавну. Він точно і проникливо писав ще 1972 року: «Насильство не живе саме і не здатне жити саме: воно неодмінно сплетене з брехнею. Між ними більш родинний, найбільш природний глибокий зв’язок: насильству нічим прикритися, окрім брехні, а брехні нічим утриматися, окрім як насильством. Всілякий, хто колись проголосив насильство своїм методом, невблаганно повинен вибрати брехню своїм принципом».

Коли Геббельс говорив правду

З радянських часів і донині тягнеться традиція до всього радикально-негативного в суспільно-політичному та культурному житті приліплювати ярлик «фашистського». Навряд чи можна заперечити, що фашизм і нацизм були страхітливими тоталітарними режимами – з усіма наслідками, які з цього випливають. Але ж не треба забувати, що більшовизм як політична партія з’явився задовго до виникнення фашистського і нацистського рухів, що Муссоліні їздив свого часу до Леніна у ролі учня, що Гітлер і Геббельс свідомо копіювали багато які більшовицькі методи і не соромилися про це говорити.

«Уроки» маніпулювання від доктора Геббельса

Із редакції однієї з найбільш авторитетних ліберальних газет Берліна, кульгаючи, вийшов молодий чоловік. На його обличчі був розпач. Знову відмова, а що найгірше від того, кого взято за взірець, талановитого письменника і головного редактора «Берлінер Тагеблатт» Теодора Вольфа. Хлопцем, якому відмовили, був Йозеф Геббельс, майбутній рейхсміністр народної освіти і пропаганди Німеччини, засновник головної газети НСДАП (Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини) «Ангріф», якого пізніше назвуть «батьком брехні» та «Мефістофелем XX століття».

До 75-річчя початку Другої світової війни

Нам варто визнати гостру, немов лезо бритви, важку, можна навіть сказати, непідсильну, але, будьмо чесними перед собою, незаперечну істину (про це, до речі, вже офіційно згадав Президент Петро Порошенко під час урочистостей 24 серпня): сьогоднішня геополітична ситуація в Європі та світі загрозливо нагадує ту, що склалася 75 років тому.

Як ми «українізували» Росію

Спочатку — факти. Тривожного 1942 року, коли вирішувалася доля радянської імперії, коли треба було мобілізувати національний патріотизм, Академія наук УРСР, яка перебувала в евакуації в Росії, видала книгу «Нариси історії України». З неї читач дізнавався про твердження, які повністю суперечили офіційному курсу ВКП(б). Зокрема, в ній відзначалося: «Приєднання України до Росії в 1654 р. сприяло зростанню культурних зв’язків двох братських народів — українського і російського. В той час Україна стояла на більш високому культурному рівні, ніж Великоросія, що сприяло значному впливу української культури на російську...»

Ідея національного та соціального визволення та вітчизняні соціалісти кінця ХІХ століття

Слова «соціалізм» і «соціаліст» унаслідок специфічної діяльності певних політиків і політичних сил стали в сьогоднішній Україні ледь не лайкою. І небезпідставно — вони асоціюються з цілою низкою діячів певного гатунку — від Йосипа Сталіна до Олександра Мороза. А в другій половині ХІХ століття все було інакше. Соціалісти тоді були щирими борцями за справедливість і демократію. Ба більше: українські соціалісти не страждали на комплекс «особливого шляху розвитку», як, скажімо, чимале число російських соціалістів із їхньою апологетикою общини й «мужика-колективіста».

Перша світова війна і літо 2014-го

Історія — це зовсім не безликий процес, й іноді роль фанатично зациклених на якихось воістину божевільних політичних ідеях персонажів у ній стає не просто вирішальною, а фатальною... Як відомо, безпосереднім приводом до початку Першої світової став «постріл у Сараєві». 28 червня 1914 року член таємної організації «Млада Босна», студент Гаврило Принцип застрелив у Сараєві (це місто входило до Австро-Угорщини) спадкоємця престолу імперії Габсбургів, головнокомандувача австро-угорської армії ерцгерцога Франца Фердинанда.

Європейський аристократ з Дніпродзержинська

Не одна європейська столиця вклонялася його високому мистецькому таланту. Не встоювали перед ним ні відомі видавці, ні політичні провідники. Особливою силою масового впливу володіли його графічні мініатюри – емблеми, логотипи, видавничі та сувенірні марки, проекти грошових знаків. Створені ним кіноафіші ще в 1930-х роках заманювали тисячі глядачів до кінотеатрів Берліна, Праги та інших великих європейських міст на перегляди фільмів з культовими кінозірками Брігіттою Хальм і Власта Бур’яна.

До сторіччя від початку війни, яка затьмарила сонце на світанку XX століття

На думку більшості істориків, справжнє ХХ століття (не календарне) розпочалося рівно століття тому, наприкінці липня — на початку серпня 1914 року. Саме тоді вибухнула (для багатьох цілком несподівано, для декого — передбачувано) Перша світова війна, небувала дотепер трагедія в історії людства, котра докорінним чином змінила перебіг всесвітньої історії, породила безліч катаклізмів, революційних зрушень, кривавих конфліктів, багато з яких рід людський мусив розв’язувати впродовж усього ХХ століття.

Розстріляне Відродження на Донщині

20—30 роки ХХ століття стали часом великого піднесення національної української культури на всій Україні — як Східної, так і Західної. Не отримавши державної незалежності, український народ тим не менш зміг здобути право на розвиток свого самобутнього мистецтва, в першу чергу літератури, а також і шкільництва, в умовах як тоталітарного СРСР, так і пілсудської Польщі. Яскравим квітом розцвіло «національне відродження» на Східній Україні, і саме тут воно з винятковою жорстокістю було знищене сталінською Москвою на початку 30-х років, від чого й отримало назву Розстріляного Відродження.

Як Крим увійшов до складу УРСР

Одним із найбільш отруйних імперських міфів Кремля є розповідь про те, що тодішній Перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов, виходячи з невідомо яких міркувань, на початку 1954 року «раптом» вирішив приєднати «споконвічно російський» Крим до складу України. Без нібито «жодних законних підстав». Саме ця брехлива вигадка використовувалася навесні 2014 року «в обгрунтування» російської окупації Криму. Як насправді відбувалися події?

Політичний терор без прикрас: «ідейні» борці на службі Кремля

На Україну за останні півроку вихлюпнулася ціла злива різного роду терористичних актів, спрямованих як проти держави та її структур, так і проти пересічних громадян. Ні для кого не таємниця, що спрямовується цей терор з-поза меж нашої країни, а ті персонажі з українськими паспортами, які виступають виконавцями терактів, є лише маріонетками в руках закордонних ляльководів (часом навіть й ідейними, але все одно — маріонетками).

Українці і половці — росіяни і монголи: одна й та сама модель поведінки

Плани Путіна створити євразійську імперію від Лісабона до Владивостока дуже нагадують прагнення монголів у ХІІІ сторіччі завоювати території від Тихого до Атлантичного океану, який вони називали Останнім морем. В принципі, великий похід хана Бату з командуючим військом степняків Субедеєм-багатуром і був спробою покласти під копита монгольських скакунів всю Євразію. Художня інтерпретація цих подій описана в романі В. Яна і так і називається «До останнього моря». Але монголи дійшли лише до узбережжя Адріатики і в Західній Європі надовго не затрималися.

Що підштовхнуло гетьмана Мазепу перейти на бік шведського короля?

Вже понад три століття професійні історики й всюдисущі аматори-ентузіасти б’ються над загадкою: чи існувала любовна інтрига між гетьманом України Іваном Мазепою і польською красунею княгинею Анною Дольською? Чи були любовні чари княгині визначальними у рішенні старого гетьмана перейти до шведів? Автор першої вітчизняної наукової праці з історії України Дмитро Бантиш-Каменський був переконаний, що Мазепа погодився «знов привести Малоросію у польське підданство» задля «отримання руки княгині Дульської».

Ідейна війна гетьмана Мазепи проти тиранії Кремля (до 305-ї річниці Полтавської битви)

Загальновизнаним є той факт, що термін «тиранія» з’явився у Стародавній Греції. Ідеї Аристотеля у добу європейського Середньовіччя переніс Джон із Солсбері, який в одній зі своїх книжок Policraticus (1159 р.) розкрив теорію т.зв. тираніциду. «...Народ ставить когось над собою, щоб він правив справедливо. Якщо ж він порушує угоду, відповідно до якої його обрано, вносячи безлад і сум’яття туди, де він має підтримувати лад, то розум каже, що він звільняє людей від їхніх зобов’язань, надто, якщо він сам перший порушив клятву, що об’єднувала його з народом».

Подвиг Муси Мамута

Як написати про смерть однієї незнайомої людини, щоб увесь жах трагедії і вся велич подвигу сколихнула нині душу читача? Саме нині, після загибелі Небесної Сотні, після сотень, а може, і тисяч смертей, бо насильницька смерть в Україні поступово переходить у кількість, і розум звикає, а серце байдужіє, чуючи з екрана телевізора страшні цифри. Уже навіть не називають прізвища, та й вони вже мало кого бентежать. Свої? Чужі? Усе змішалося в кривавому смерчі. Розум раз по раз фіксує кількість загиблих, а серце вже відмовляється чути за ними плач жінок, матерів, вигорілі очі батьків.

Пушкін та Україна: постювілейні нотатки

Цього року 6 червня минуло 215 років від дня народження російського поета, прозаїка Олександра Пушкіна. Ніби й не дуже круглий ювілей. Але ж — Пушкін!.. Ще задовго до цієї дати, минулого року, українські комуністи пропонували відзначати цей ювілей у нас на державному рівні. Навіть внесли відповідну постанову до Верховної Ради. Для чого це робилося — зрозуміти неважко.

Чи справді модерна українська нація народилася лише на Євромайдані?

«На Майдані народилася нова українська нація»; «одна ніч, яка народила українську націю»; «політична нація народилася на Майдані»; «У боротьбі за свободу України народилася нова незалежна нація»; «основний здобуток Майдану — нація»... Ці і схожі на них твердження впродовж останнього півріччя не раз було чути з вуст поважних політиків та публіцистів. І якщо хтось запитував промовців чи авторів статей — а хіба ж раніше українська нація не існувала? — то відповідь була приблизно такою: звичайно, нація існувала й раніше, але вона була неповною, немодерною, не включала в себе представників інших етносів, а тепер усе стало інакше.

Єлисаветградські вірші Володимира Сосюри

Восени 1918-го у складі робітничої дружини содового заводу він бере участь у повстанні проти кайзерівських військ. Потім стає козаком петлюрівської армії. Один із перших віршів українською мовою «Ми любим на словах...» гайдамака 3-го куреня 3-го гайдамацького полку Сосюра написав на станції Знам’янка. Сталося це 15 лютого 1919-го. Ось як описував ті дні Володимир Миколайович в автобіографічному романі «Третя рота»...

Микола Гоголь і його «почуття любові до Росії»

«Про Гоголя можно определенно сказать, что он горячо и пламенно не любил ни русских людей, ни русской природы. А вот для Малороссии, для малорусской природы, для малорусской истории, для Тараса Бульбы Гоголь имел в своем сердце неиссякаемый родник любви...»

Як за старих часів кияни князів проганяли

Феномен Майдану в сучасній українській політиці змушує по-новому подивитися на історію народних повстань у древньому Києві. Знайомство з літописними свідченнями того часу часто дивує аналогіями з сучасністю. Зазвичай вважають, що демократичні традиції і вічове правління на Русі досягли свого найвищого розквіту в Новгороді Великому або Пскові. Насправді народні віча збиралися практично у всіх містах, де зберігалися традиції слов’янської громадської самоврядності, хоча їхній вплив залежав від місцевих умов і сили княжої влади.

Максиміліан Волошин — про кримську трагедію

Для багатьох творів Волошина характерні роздуми над ходом історії, трагічними долями народів Криму, зокрема його корінного населення. Поет намагався оцінити й розгледіти їх майбутнє скрізь імлу історії, зрозуміти справжні мотиви «вершителів» великої політики. І завжди, хоч про що б вів мову Волошин, він залишався чесним і об’єктивним, він був і є — і тут немає ніякого перебільшення — совістю Росії.

Великоімперська національно-перемішувальна політика Росії та її наслідки для України

Російський царизм, «заарканивши», з волі Богдана Хмельницького, Українську козацько-гетьманську республіку, послідовно домагався повного й всебічного її поглинання. Одним з методів досягнення мети стало цілеспрямоване штучне «перемішування» українського населення з росіянами. Характерний документ щодо цього залишила нам цариця Анна Іоанівна. У грудні 1734 року вона видала таємний указ про необхідність створення в імперії таких умов, щоб «малороси» одружувалися з росіянами, а не з білорусами, поляками чи з іншими чужинцями.

Ціна війни: сталінська «велика вітчизняна» м’ясорубка

Генералісимус Йосиф Сталін 1946 року офіційно оголосив: Радянський Союз у війні з Німеччиною та її союзниками втратив 7 млн своїх громадян. Цифра справді страшна — але ж і війна була страшною. Куди страшнішою, ніж Перша світова, де сумарні втрати (військовиків та цивільного населення) Російської імперії були меншими за 3 млн осіб. Проте вже тоді частина як офіцерського та генеральського складу Радянської армії, так і цивільної інтелігенції сумнівалася в цій цифрі. Бо ж перед їхніми очима й на війні, і в повоєнний час стояли зовсім інші картини, ніж описувані офіційною історіографією. І хоча вголос сумнівів не висловлювали, у своєму середовищі, серед надійних людей велися інші розмови, називалися зовсім інші цифри.

Що ж таке Новоросія?

Слухаючи один із останніх виступів президента Росії Володимира Путіна, я зрозумів, що йому бракує елементарної освіти. Він вкотре здивував світ своїми «відкриттями», цього разу в царині історії. Виявляється, на його думку, ніякої України в нинішніх межах не існує взагалі; вся східна й південно-східна частина нашої території — просто Новоросія — від Одеської до Луганської областей.

Еволюція Східної Європи за сто років

2014 рік змушує подивитися по-новому на події у світі. Таке враження, що всі перетворилися на політологів і намагаються передбачити дії тих, хто керує арміями та державами. Деякі оцінки вражають своєю вірогідністю фахового історика, але занадто часто вони губляться в усій масі прогнозів. Тому варто доповнити політологічний аналіз вивченням історичних коренів подій.
Коли треба зупинитися, розкручуючи причинно-наслідкові зв’язки між подіями у зворотному напрямі? Три місяці відділяють нас від сторічного ювілею Першої світової війни. Ста років достатньо, щоб перевести аналіз із дій конкретних осіб на глибинні процеси.

Трагедія втрачених шансів

«П’яний Микитка Хрущов подарував російський Крим Україні! — так цими днями волають, аж заходяться, російські мас-медіа. — А ми його повернули, відновили історичну справедливість. Крим завжди був і буде російським, до України його ніколи ніщо не притягувало!». От цікаво: за що росіяни у своїй більшості люблять Сталіна і ненавидять Хрущова? Це ж очевидна масова патологія: шанувати брутального диктатора, за якого простолюд жив у злиднях і голоді, щодня ризикуючи потрапити до ГУЛАГу й не повернутися звідти, — і зневажати політика, який насмілився ліквідувати ГУЛАГ.

Злободенний Липинський

18 квітня виповнюється 132 роки з дня народження В’ячеслава (Вацлава) Липинського (1882-1931). Дата, звісно, не є «круглою» і приводу для звернення до творчого спадку цього мислителя ніби й немає. Однак події останнього часу в Україні роблять цю спадщину надзвичайно актуальною. Народився Липинський у селі Затурці на Волині у польській шляхетській родині. Тут же, в Затурцях, минуло його дитинство. Незважаючи на приналежність до польського шляхетського середовища,Липинський формувався як людина «культурного пограниччя». Не будемо звертатися до деталей його біографії. Зазначимо лише, що Липинський брав участь в українському русі, який активізувався після революції 1905-1907 рр.

Юрій Шевельов: «Я занадто багато вклав себе в цю культуру, щоб пристати на її знищення...»

Праці Ю. Шевельова не випадково вже вдруге представлено у серії книг Бібліотеки «Дня» «Бронебійна публіцистика» та «Підривна література», адже ще задовго до початку цих проектів Роман Корогодський зауважив: «Його твори нам потрібні, щоб навчитися по-новому мислити, бачити, сприймати, руйнуючи залізобетонну клітку внутрішньої неволі». У новій серії маємо п’ятнадцять книг, але шістнадцять імен. На одній обкладинці імена Юрія Шевельова та Валерія Марченка стоять поруч.

Що таке Московська держава? (продовження)

Отже, тоді, в 1856 — 1857 рр., завершилася Кримська (або ж Південна, як її називали на Заході) війна, в якій імперська Росія зазнала безславної поразки. Покинув наш «тлінний світ» цар Микола I — за нез’ясованих, до речі, обставин, за однією версією, помер від запалення легенів, за іншою — не стерпівши неминучої ганьби, прийняв отруту. Громадськість Західної Європи задавалася тоді питанням: де витоки цього агресивного імперського зовнішньополітичного курсу Миколи, який знахабнів настільки, що визнав можливим диктувати свою волю навіть впливовим країнам.

Два нацiоналiсти

Коли в Кремлі відчули реальну небезпеку поширення впливу Майдану на територію Росії, з вуст В. Путіна та його «вірнопідданих» почастішали звинувачення України у потуранні неонацизму. Використовуючи аргументи періоду холодної війни, російська верхівка через потужні інформаційні ресурси почала робити все аби переконати світ у тому, що в Україні до влади рвуться «націоналісти», «неонацисти», «антисеміти», «русофоби», «ідейні послідовники Бандери — прихвосня Гітлера». Найбільш поширеним пропагандистським кліше стало звинувачення України у спробах домогтися історичної та правової реабілітації ОУН-УПА, героїзації лідерів українського національно-визвольного руху 30 — 50-х років ХХ століття.

Що таке Московська держава?

Північний «братський» сусід України, окупувавши Крим, зі всією очевидністю продемонстрував, які саме зовнішньополітичні цілі сьогодні переслідує Кремль. Небезпека неоімперського курсу путінського керівництва стала вже очевидною для всього світу. І свідчення тому — недавнє голосування в Генеральній Асамблеї ООН. Проте, аби міжнародне співтовариство змогло дійсно ефективно протистояти цьому курсу, дуже важливо знати правду про реальну історію експансіоністської Московської держави, яка, починаючи з 1302 року і аж до епохи Петра І, за наймінімальнішими підрахунками, приростила свою територію більше ніж у 300 разів (!).

Чи була «золота доба Єкатерини» справді «золотою»?

У своєму маніфесті Єкатерина ІІ обіцяла кримським татарам і всім жителям півострова найрізноманітніші блага: «Свято и непоколебимо за себя и преемников престола нашего содержать их в равне с природными нашими подданными, охранять и защищать их лица, имущество, храмы и природную их веру...» Насправді ж усе було зовсім інакше. Зовсім не так, як у гучних маніфестах, призначених для заспокоєння європейської громадської думки.

Публіцистика Володимира Винниченка як блискучий зразок викриття московського імпер-шовінізму

Ми, українці, скажемо так само: ми будемо битися проти насильників на всіх місцях України, всякими способами, всякими засобами. Як усяка здорова, жива істота, якій загрожує поневолення, страждання, смерть, ми будемо з усією жагою своєї люті гризти ворога зубами, рвати кігтями, душити лапами. Ми будемо битись ножами, револьверами, кулеметами, гарматами, бомбами. Коли ви нас переважите силою вашого числа і техніки, ми не дамо вам того, на що ви рахуватимете: спокійної колишньої експлуатації нашої країни, нашої праці, нашого пониження і поневолення.

До 150-річчя від дня народження митрополита Василя Липківського

Ця виняткова за своєю відданістю Христу, Україні й нашій національній православній церкві людина все життя — аж до останнього подиху — свято зберігала вірність вічним заповідям Сина Божого. Вірність Христовим словам про «Пастиря Доброго», який готовий життя своє покласти задля ближніх своїх (задля рідного народу!). Вірність заповіту Сина Божого — брати свій хрест та йти вперед, за ним. Бо «той, хто витерпить усе до кінця — отой і буде спасенний», спасенний для Царства Небесного.

«ЛЮДИ ЖИВУТ В КОШМАРНОЙ ОБСТАНОВКЕ И ПСИХОЗЕ…»

Моя позиція громадянина «материкової» України може бути непереконливою для тих, хто піддається нині масованим інформаційним атакам у Криму. Тому хочу говорити не мовою емоцій, а мовою неспростовних аргументів.
Протягом усіх цих жахливих днів, коли російські війська цинічно й безсоромно анексують територію Криму, мене не полишає бажання цитувати щоденники В. Вернадського, які свого часу відкрили для мене надзвичайно багато нового.

Україна й досі в полоні сталінської міфології?

Зустрівши на вулиці ожилих персонажів славнозвісного «Хобіта», я був би значно менше заскочений, аніж постійно читаючи то в одній, то в іншій газеті про Харків як про «першу столицю України». Воно ще якось би сприймалося, якби йшлося про інтерв’ю з вождями місцевих «тітушків» чи про комуністичні видання, але ж зазвичай автори текстів — по-європейському налаштовані люди, а ЗМІ, що їх публікують, мають доволі професійний рівень...

До чого прагнула і як боролась ОУН 83 роки тому

Ідейний та організаційний розвиток українського націоналістичного руху кінця 20-х — початку 30-х років минулого століття — це винятково драматична, наснажена гарячими політичними пристрастями, іноді конфліктами, суперечками, пошуками нових шляхів розвитку сторінка нашої історії. Сторінка й досі не вивчена, що дозволяє і в наші дні довільно інтерпретувати, а то й навмисно спотворювати цю історію. Аби уникнути «кривого дзеркала» різноманітних фальсифікацій, необ’єктивного, м’яко кажучи, тлумачення історії ОУН, коли, з одного боку, зводять наклеп на засадничі принципи цієї організації, оголошуючи як світоглядний «простір», так і політичну практику Євгена Коновальця та його соратників

Безжальні щупальця імперії

Вивчаючи тему соловецьких розстрілів 1937—1938 років, автор цієї статті перечитав двотомник «Остання адреса...» (К.: Сфера, 2003) і... не знайшов у відбірково-довідковому списку, вміщеному в науково-документальному виданні, прізвищ Абраменко і Вайн (йдеться про «список осіб, репресованих в Україні, а також українців, репресованих за її межами, які відбували покарання на Соловках та були розстріляні 27 жовтня — 4 листопада 1937 року під Медвежегорськом»).

Українська міська культура 1960-1980-х: драматична історія

«Ласуйте малят, пригощайте дорослих!» — великий різнокольоровий щит із зображенням симпатичного малюка й цим написом два роки прикрашав собою підхід із вулиці до будинку на Русанівському масиві в Києві, куди наша сім’я переїхала 1967 року. Це була — уявіть собі — не поодинока в ті часи реклама (економічна реформа, соціалістичний ринок, нові господарські відносини, найбільш соціально-економічно ефективна п’ятирічка...).

Що насправді приховувала «Грамота» Петра І українському народові?

...Листопад 1708 року. Для України настав «момент істини». Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи та шведського короля Карла ХІІ змусив Петра І, одержимого ідеєю перетворення архаїчного Московського царства на потужну євразійську імперію абсолютистського кшталту (на крові, багнетах, захопленні чужих земель, але із зовні «європейським» фасадом!), діяти жорстоко, стрімко і нещадно. Адже всі плани опинилися під загрозою краху; а головна небезпека крилася в потенційно можливій підтримці збройного виступу Мазепи українським народом.

«Я ще можу сказати «ні»

...Розмовляють двоє людей. Один із них — міцний сивий чоловік, володар над життям і смертю підданих, цар Креон. Усе його обличчя в зморшках, він втомлений, йому доводиться нести важкий тягар — керувати державою, і він часто запитує себе: навіщо, власне, перти цей хрест, чи не краще було б передоручити цю брудну роботу іншим, тим, котрі не звикли багато думати? Проте кожного ранку перед ним знову постають проблеми, які потребують термінового розв’язання, і він спокійно стає до праці. Бо він — цар, і то є його обов’язком.

Крути. Мовою очевидців та причетних

29 січня 1918 року біля заметеної снігом станції «Крути» відбувся трагічний бій українського студентства з червоногвардійською армією Муравйова. Сьогодні в Україні немає більшовиків-горлорізів, однак, є інші, що б’ють до півсмерті та навмисне стріляють в очі. У нас вже немає беззбройних загонів студентів, які Грушевський кине на ворожі війська. Але є відважна молодь, яка сама з камінням у руках стає боронити свою свободу на вулиці, що носить його ім’я. Багато змінилось імен, люди вигадали нові назви, але деякі події Україні довелось пережити вкотре.
Ось кілька документів часів Крут та спогадів учасників бою. Чомусь мені здалось, що це писали мої сучасники.

Невідомий Ленін: «Звичайно, ми провалилися»

На сайті Компартії України розміщений фоторепортаж про те, що молодь світу, мовляв, рішуче засуджує фашизм в України, який вилився у скинення київського пам’ятника Леніну. Насправді йдеться, звичайно, не про «молодь світу», а про кілька десятків юнаків та юнок ліворадикальних поглядів, які прагнуть саджати «ворогів народу» до концтаборів і заганяти залізною рукою людство у щасливе життя, але все ж, як бачимо, про творця РКП(б) знають і пам’ятають не лише у Москві та Києві.

Міф про три «братерські східнослов’янські народи»

Думка про те, ніби існує три східнослов’янські народи, ніби вони мають спільні корені, т.зв. колиску Київську Русь; що в цих народів багато спільного в історії та культурі, має велике поширення й сприймається майже як аксіома. Особливо останнім часом ця думка активно артикулюється, передусім у Росії. Та й наші можновладці, які не можуть жити без «старшого брата», не перестають повторювати цю «істину», як мантру. Але чи це так? І чи зазначена «істина» є такою беззаперечною? Зрештою, чому це «братські народи» жили й живуть далеко не по-братськи?

Чи є українська філософія європейською?

Останнім часом у нас багато говорять про європейськість України. Справді, географічно ми Європа. Зрештою, як і ближні наші сусіди — Молдова й Білорусь. Але справа не лише в географії. Річ у тім, наскільки ми інтегровані в європейські структури. І наскільки близькі нам європейські культурні цінності. У цьому плані цікаво подивитися, наскільки близькою до європейської філософської традиції є філософія українська. Адже філософія — квінтесенція культури.

«Неможливий для схоплення» Антонович

Життєвий шлях цієї дивовижної постаті ніби зітканий із парадоксів — ба більше, зі складнопоєднуваних контрастів, суперечностей, дивних подій, навіть загадок. Недарма Василь Ульяновський — найавторитетніший, мабуть, сучасний дослідник творчого й життєвого шляху нашого героя — свого часу зауважив, що «справжнє його життя — то є прихована колосальна частина айсберга», оскільки Володимир Боніфатійович Антонович — особистість скромної вдачі, стримана, доволі замкнута для чужих — органічно не сприймав будь-яких форм галасливої «роботи на публіку», самореклами чи самовихваляння.

Радянська боротьба з ОУН та УПА на прикладі одного документа

Аналіз документів з історії ОУН та УПА радянського походження дає чудову можливість розглянути доповідну записку військового прокурора військ МВД Українського округу полковника юстиції Г. Кошарського «О фактах грубого нарушения советской законности в деятельности т.н. спецгрупп МГБ» від 15 лютого 1949 р., адресовану першому секретареві ЦК КП(б)У і Голові Ради міністрів УРСР М. Хрущову. Тут є багатий матеріал для роздумів.
   
  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар