Архів - Україна Incognita
Архів

Народний митрополит

Митрополит Василь Липківський (1864— 1937) — одна із найбільш трагічних фігур у сучасний історії України, людина, яка стояла у витоків творення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) і віддала за її становлення своє життя. Липківський очолював УАПЦ у 1921—1927 роки. Це були часи більшовицької окупації України та розгорнутого тотального владного терору, метою якого було фізичне винищення всіх інакодумців. До них належали також ті люди церкви, які не йшли на компроміси чи на співпрацю з органами. Василь Липківський народився 1864 року в селі Попудні Київської губернії (нині Черкаська обл.). Закінчив Київську духовну академію зі ступенем кандидата богослів’я; через рік став священиком і був призначений настоятелем собору в місті Липівці Київської губернії. Невдовзі він став доглядачем церковних шкіл Липовецького повіту — по суті, організатором шкільної мережі в повіті. Саме тоді проявився його талант організатора й педагога. Пізніше він став директором нововідкритої в Києві церковно-вчительської школи. Починаючи з 1917 року, протоієрей Василь Липківський став одним із лідерів українського церковно-визвольного руху — руху за утворення Української автокефальної православної церкви, церкви, яка б «говорила» українською

Присвятив себе Україні

Ця унікальна людина протягом багатьох десятиліть будувала «мости» між цивілізаціями й культурами — між рідною українською та багатющою культурою народів Сходу (арабів, тюрків, персів, жителiв Індії). Водночас цей видатний учений ХХ століття зробив неоціненний внесок в українську філологічну науку — адже саме він є автором таких основоположних праць, як «Украинская грамматика» в двох томах (1907—1908 рр.), «Филология и погодинская гипотеза» (1898—1899), «Древнекиевский говор» (1906), «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася» (1922), «Нариси з історії української мови» (1924); саме він очолював Правописну комісію Всеукраїнської академії наук, яка створила перші офіційні «Найголовніші правила українського правопису» (1919—1920 рр.)... А ще він — історик, філософ, письменник, блискучий перекладач, поліглот (знав принаймні 16 живих та класичних мов), визначний організатор науки, незмінний секретар Всеукраїнської академії наук у 1918—1928 роках. І це далеко не вичерпний перелік

Етап смерті

Наймасовішу за всю совєтську епоху «чистку» суспільства від елементів, «непридатних для будівництва комунізму», теоретично обґрунтував новий нарком НКВС Ніколай Єжов і зредагував та схвалив сам Сталін. Вона розпочалася за наказом НКВС СРСР № 00447 5 серпня 1937 року і мала тривати чотири місяці. Насправді ж вона була припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, тобто тривала понад 15 місяців.
Усього під час кампанії до розстрілу з політичних мотивів були приречені 681692 особи, з них 631 897 — позасудовими «трійками». За даними Московського «Меморіалу», заарештовано було 1 млн. 725 тисяч осіб, розстріляно 815 тисяч. В Україні, за офіційними даними, в 1936 році заарештували 15 717 осіб, у 1937 — 159 573, у 1938 — 108 006.

Таємниці Сікирної гори

На Соловецьких островах є Сікирна гора — перлина північної природи, напрочуд красиве місце, в якому слід поводитися... як на кладовищі. Влітку схили рясніють ягодами чорниці, та їх не варто збирати. Квітами, грибами можна тільки милуватися. Ні кричати, ні співати у заповідному лісі не можна — не треба тривожити спокій мертвих. Аркуш календаря з датою 3 листопада 2007 року навіяв спогад про події десятирічної давнини. Архангельськ. Регіональне управління Федеральної служби безпеки Росії. У відділі роботи з архівними фондами гортаю старі табірні справи 30-х. З-поміж пожовклих томів — «альбом» протоколів засідань особливої трійки Управління НКВС СРСР по Ленінградській області. У протоколі від 9 жовтня 1937р. № 83 прізвища об винувачених — науковців, письменників, працівників культури, державних діячів: Атаманюк-Яблуненко, Вороний, Епік, Зеров, Ірчан, Крушельницькій, Куліш, Курбас, Лозинський, Павлушков, Підмогильний, Поліщук, Полоз, Рудницький, Слісаренко, Яворський, Яловий... Еліта «Розстріляного відродження»

«Прозваний град великий Київ...»

Народна етимологія схильна пояснювати походження всіх топонімів у залежності від імен легендарних особистостей. Київський літописець, говорячи про походження назви свого міста, також спирався на народний переказ, вірогідність якого намагався обґрунтувати логічно: «Яко же бысть древле цесар Рим и прозвася в имя его град Рим. И паки Антиох — и бысть Антиохия... пакы Александр — и бысть в имя його Александрия. И многа места тако прозвани быша грады в имена цесарь тех и князь тех. Тако же и в нашей стране прозван бысть град великий Киев в імя Кия».
Здавна існувала версія про походження назви міста Києва від «києва перевозу». Незважаючи на незгоду з нею, її не міг проігнорувати і київський літописець. У «Повісті минулих літ» він пише: «Ини же несведуще, реша, яко Кий есть перевозник. У Києва бо бяше перевіз тъгда з оноя страні Дніпра — темь глаголаху: «на перевоз на киев».

УВО-ОУН: хроніка збройного спротиву

У суспільній дискусії останніх років яскраво представлена проблема діяльності ОУН-УПА, яка розглядається крізь призму боротьби з радянською системою у 1940—50-х роках. Утім, правильніше та логічніше було б вести мову про УВО-ОУН (Українську військову організацію та Організацію українських націоналістів), які перебувають між собою в стані організаційної спадковості. А для повноти висвітлення проблеми хронологічні рамки дискусії варто було б перенести на 20 років назад, охопивши 20—30 ті роки минулого століття.
І хоч на Львівському судовому процесі над керівниками ОУН у 1936 році Степан Бандера заявив, що «ні програмова, ні якщо йде про кількість членів у поодиноких ділянках організаційної праці, бойова акція не є єдиною, не є першою, але рівнорядною з іншими ділянками», сьогоднішній наш матеріал присвячений декільком (із 65) найгучнішим атентатам УВО-ОУН. Замахом 25 вересня 1921 року на лідера Польщі Юзефа Пілсудського та львівського воєводу Казимира Грабовського розпочалася бойова діяльність Української військової організації. УВО була створена в Празі у 1920 році колишніми офіцерами Українських січових стрільців та Української Галицької армії.

«Італію ми зробили, черга - за італійцями»

Виявилося, що дуже часто ми дивилися на світ не просто чужими очима, а очима, м’яко кажучи, неправдивими. Наприклад, запалий у студентську пам’ять вираз «Ніщо людське мені не чуже» належить не К. Марксу, як у тому переконували вузівські викладачі, а давньогрецькому філософу Теренцію. Далі ще краще: автор комуністичного вчення теж не був плагіатором. Слова видатного філософа прийшли К. Марксу на пам’ять тоді, коли його доньки складали жартівливу анкету й він просто назвав Теренція.
Все це згадується, коли, гортаючи досить сенсаційну книжку колишнього нашого президента «Україна — не Росія» зустрічаєш «рідний» крилатий вираз, що винесений у заголовок пропонованої публікації.

Iсторія, кров’ю написана

Серпень 1916 року, Східна Галичина. Австро-угорські війська під тиском російської армії відходять на Захід. Імперія Габсбургів тільки-но починає оговтуватися після червневого наступу росіян, так званого «Брусиловського прориву», що дозволив російській армії просунутися вглиб фронту майже на 200 кілометрів. А тут ще 14—15 серпня російська армія завдає серйозної поразки 35 Стрілецькому полку, розбивши заодно й 2 сотні УСС. Австрійське командування приймає тоді рішення розформувати полк Українських Січових Стрільців на 2 окремі курені. 16 серпня 1-й курінь Омеляна Лисняка зайняв позиції між Потуторами і урочищем Дикі Поля, 2-й курінь був розташований у Посухові в резерві.

Коли утворився Радянський Союз?

У будь-якій країні серед святкових дат важливе місце займають річниці подій, які справили вагомий вплив на формування держави чи встановлення її ідеологічних підвалин. Реєстр радянських свят є яскравим підтвердженням цього. Відзначення фактично кожного державного свята використовувалося радянською владою для зміцнення ідеологічної єдності СРСР і водночас виконувало роль своєрідного пропагандистського символу. Нічого незвичайного у такому підході не було. Хіба що масштаби демонстрацій іноді виходили за межі розумного і на останньому етапі існування СРСР дедалі частіше в очах населення набували карикатурного вигляду. Протягом існування СРСР перелік загальнорадянських свят змінювався. Деякі з них (день Паризької комуни, день повалення самодержавства) з часом були позбавлені державної уваги. Статус інших, зокрема, Міжнародного дня жінок 8 Березня, навпаки, підвищився. Були й такі свята- символи (1 травня та 7 листопада), відзначення яких стало наскільки важливим для влади, що відведена для них кількість вихідних днів збільшилася з одного до двох

Про святині справжні й уявні

Саме в умовах метаморфози, що відбулася з Пушкіним, одержав він замовлення на «Поему про Мазепу» (так спочатку називалася «Полтава»). Героїко-романтичну тему, котра хвилювала багатьох видатних учених і письменників Європи — серед них імена Джорджа Байрона (Англія), Вольтера і Віктора Гюго (Франція), Кіндрата Рилєєва (Росія), Юліуша Словацького (Польща), — Олександр Сергійович вирішив відобразити в гірших шовіністичних традиціях. І це не дивно: перед ним стояло завдання сказати своє вагоме слово у доведення «історичної неминучості» поглинання України («отчины» за версією московських царів) Росією і очорнити, обезславити того, хто посмів виступити проти. Таке «слово» популярного поета багато значило...
З поставленим завданням Пушкін впорався блискуче; більше того, виконуючи царське замовлення, він перевершив самого себе — і за темпами написання твору, і за емоціональним натхненням, і за зневажанням історичною правдою і ще багато в чому.

Він був великим майстром

Український маляр-монументаліст, графік, історик мистецтва Михайло Дмитренко (1908—1997) належить до того покоління вітчизняних митців, котрі через складні життєві обставини й несприйняття тодішньої ідеології змушені були назавжди залишити рідний край, обравши собі другу батьківщину за океаном. Але це дало можливість М. Дмитренку сповна реалізувати у вільному суспільстві свій потужний талант, який спирався на міцне національне підґрунтя і цим самим зробити помітний внесок в українське мистецтво ХХ століття. На жаль, в Україні про М. Дмитренка знають ще дуже мало, за винятком невеликого кола фахівців.
Він народився 9 листопада 1908 року, у славному козацькому місті Лохвиця, що на Полтавщині, яке є батьківщиною ще двох видатних українських митців — скульптора Г.Пивоварова (1908—1942), хормейстера Н. Городовенка (1885—1964).

Зустріч: Іван Кавалерідзе та Улас Самчук

Добре відоме ім'я скульптора, кінорежисера Івана Кавалерідзе. У 1941 році знімав фільм про Олексу Довбуша. Ось уривки з його спогадів про події 1941 року, які вміщені в книжці «Иван Кавалеридзе», «Мистецтво», Київ, 1988: «Багато років я зберігаю посвідчення про відрядження, яке через обставини змусило мене пройти через всі кола пекла. Воно гласило: «Видано режисеру Кавалерідзе І.П. в тому, що він відряджується Київською кіностудією художніх фільмів в м. Львів, Станіслав і їх області в справах знімання фільму «Пісня про Довбуша», терміном до 2/VII 1941 р.».
«Вісім знімальних днів пройшли погано, гарної погоди не було, шкутильгав транспорт, не зібрати масовку. Робота не клеїлась. Мучило передчуття фатальних подій. На дев'ятий день почалась війна...». «Зв'язок із Києвом перерваний. Місцеве начальство запропонувало нам відправити військовозобов'язаних в найближчий військкомат, а решті пробиратись до Києва. В групі залишилось двадцять сім осіб. Валізи, клунки, реквізит. Загрузили все в вантажівку і пікап. Рушили»

Самотній голос «з того берега»

Творчість Олександра Івановича Герцена, на жаль, у нас не дуже популярна. До речі, в квітні цього року йому виповнилося 195 років, але це не викликало в Україні скільки-небудь серйозного резонансу. Хоча Герцен був одним із небагатьох знаменитих росіян, хто ще 150 років тому заявив, що Україна повинна вирішувати свою долю сама.
Що ж до розумінням ідей Герцена, видається, справа йде кепсько навіть у Росії. До того ж, їхнє значення було дуже спотворене більшовиками, які вважали себе «марксистами» та «герценістами», причому водночас, що, як ми далі побачимо, доволі безглуздо.

Обвал

Всесвітня історія надзвичайно багата на приклади героїчної боротьби за свободу — від трьохсот спартанців до лицарів ХХ сторіччя. Але не забудемо і про те, що свобода і демократія володіють однією вкрай небезпечною, підступною властивістю: мутувати, злоякісно видозмінюватися, коли в існуючу, здавалося б, «передову», «звитяжну» форму вкладається далеко не прогресивний (м’яко кажучи) зміст. Як і раковий процес, криза і загибель основ демократії має безліч причин і передумов (демагогічна пропаганда кандидатів у «вожді», озлоблення і втома мільйонів людей на тлі найважчих економічних криз, брехливість і продажність парламентських «обранців народу»...

Золоте диво з-під Глодос

У музеї історичних коштовностей України, розміщеному на території Києво-Печерської лаври, обов’язково слід зупинитися біля вітрини, за склом якої — найцінніші раритети знаменитого «Глодоського скарбу». Скроневі підвіски й нагрудні прикраси, браслети і персні, деталі піхов кинджала й меча, прикраси вузди — і все це золоте й срібне диво було створене майстрами- ювелірами мало не півтора тисячоліття тому! В експозиції виставлено найкоштовнішу частину скарбу, загалом же він, згідно з описом фахівців, налічує понад двісті предметів. Серед них майже сто золотих предметів вагою 2,583 кг та сімдесят срібних (1,026 кг).

До вершин українського духу

Істинний вчений-енциклопедист, великий історик, визначний історіософ, літературознавець, етнограф, Михайло Сергійович Грушевський, починаючи з перших своїх кроків як науковця і до останніх років життя, зрозуміло, приділяв пильну увагу вивченню історії української церкви. Цій проблематиці були присвячені як спеціальні розвідки Грушевського (від невеличких за обсягом статей до відомих, тепер вже класичних досліджень «Культурно- національний рух на Україні в XVI—XVII віці», 1908 та «З історії релігійної думки на Україні», 1925), так і значна частина знаменитої «Історії України-Руси» в 10-ти томах (за підрахунками дослідників творчості Михайла Сергійовича Ігоря Гирича та Василя Ульяновського — не менше 20% тексту!).

«Маршал пісні»

Майбутній композитор народився в Петербурзі в родині Павла і Анни Соловйових. Його життя гідне голлівудського сюжету: син двірника і покоївки став одним із найулюбленіших композиторів колишнього СРСР.
На початку Другої світової війни багато які політпрацівники докоряли Володимирові Павловичу за зайву ліричність його пісень. Але Соловйов-Сєдой говорив: «Смуток і печаль можуть бути не менш мобілізуючими на фронті, ніж зброя». Пісні Соловйова-Сєдого співали не лише на передовій, але й у тилу, а слова легендарної пісні «Вечер на рейде» моряки вистукували азбукою Морзе. На фронті В. Соловйов-Сєдой навіть отримав звання «маршала пісні», яке композитору присвоїв маршал Георгій Жуков.

Пересторога

Нинішній рік — ювілейний для прихильників комуністичної ідеї: ленінці святкуватимуть 90-річчя Великого Жовтня. Цей самий рік згуртує і національно свідомі сили — на жалобу з нагоди тієї ж таки історичної події під назвою «жовтневий переворот» і на 70-ті роковини Великого терору — кампанії репресій, що була наслідком панування в СРСР сталінського режиму з його диктатурою парткомів. Роки, що закінчуються на цифру 7, відчутно вплинули на долю України: жовтень 1917 го,терор 1937 го, голод 1947 го...Нині живемо в часі, який змінює міфологізовані оцінки минулого. Саме час, за висловом історика Юрія Шаповала, і перетворює історію взагалі та історію конкретного людського життя на долю. Згадаймо так звану українізацію, проведену за вказівкою з Кремля. Судовий процес 1930 гонад міфічною «Спілкою визволення України», зрежисований каральними органами, відбувався в театральній залі, де підсудних частували чаєм з тістечками...

Де не стоятиму - вистою

Він мужньо творив свою долю. Він постійно перебував на страшній межі, на межі людських можливостей — бо народжував свій власний, «іншоплощинний» світ. Народжував його в нелюдських, здавалося б, умовах аж до днів своєї загибелі у вересні 1985 го. Розмова про Василя Стуса, отже, вимагає переш за все щирості, чесності, бодай наближення до того мужнього розуміння життя, яке виробив Поет. І в цій розмові абсолютно недоречним є фальшивий «пафос» високих слів. Ця людина — один з найбільших майстрів слова в українській літературі ХХ століття — сама здатна розповісти про себе, про свій духовний світ, свій подвиг.

«Iнший» Макс Вебер

Зараз активно пропагується міф про те, що український народ повинен у єдиному пориві будувати капіталізм, а «гегемоном» боротьби є середній клас. У деяких «світлих» головах і взагалі народилася «геніальна» ідея: прищепити нашому хворому соціуму «етику протестантів», щоб зійшов на нас «святий дух капіталізму», про який говорив Карл Еміль Максиміліан (Макс) Вебер. Схоже, наші інтелігенти, як і колись, відповідають «високому національному стандарту», з якого знущався Тарас Шевченко: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя»...
Парадокс у тому, що Вебер був зовсім не в захопленні від «протестантської етики» й «духу капіталізму». Він був обурений тим, що в ході історії етика та дух деградували. Змушений був визнати, що протестантизм дуже неоднозначний.

«Одна правда й один правий суд повинні бути для всіх народів»

Іван Павлович Пулюй народився 1845 року в містечку Гримайлів на Галичині (Тернопільська область). Його батьки були дуже побожними людьми; Іван щонеділі ходив до церкви й уже в п’ятирічному віці знав напам’ять всю службу Божу — мав феноменальну пам’ять. Коли йому виповнилося 6 років, пішов до школи, де дуже швидко навчився читати і писати. Багато читав, у тому числі — твори українських письменників. Тому батьки без коливань віддали його до Тернопільської гімназії, де виявився ще один талант Івана, а саме — схильність до точних наук, зокрема, — до астрономії. Між Гримайловим та Тернополем — 40 кілометрів, які Іван часто долав пішки. Гімназію він закінчив у 19 річному віці — з відзнакою. Батьки наполягали на тому, щоб він продовжив освіту, але — духовну: верхом їхньої амбіції було бачити свого вченого сина священиком. І молодий Іван — з рекомендацією свого пароха — вирушив (як каже легенда — пішки) до Відня — столиці Австро-Угорщини, до якої тоді входила сучасна Тернопільська область.

Розгадуючи таємниці часу

Це був справді незвичайний митець. Свого часу розповідали легенди (а втім, може, це були й не легенди, а чиста правда?) про те, що на його робочому столі поруч стояли череп, старовинні середньовічні манускрипти, пісочний годинник та червона троянда. Він був людиною замкненою, до певної міри навіть відлюдькуватою, цурався багатолюдних зборів, уникав інтерв'ю у пресі, та й взагалі, складалось таке враження, не прагнув слави, більше того, волів би залишатись «у тіні» своєї грізної, нещадної та всеспопеляючої доби. Бо жив видатний український драматург Іван Антонович Кочерга (1881—1952) в жорстокий час знецінення людського життя та цінностей свободи.

Три музи Уласа Самчука

Улас Самчук народився в селі Дермань, що на Рівненщині, в сім’ї українських хліборобів. Навчався в Українському вільному університеті в Празі. В той же час активно включився в літературний і політичний процес довоєнної України. Так трагедія геноциду українського народу в 1932—1933 рр. стала тематичною основою його повісті «Марія». А в 1932 році був написаний соціально- політичний роман «Кулак», в якому автор викриває абсурдність насильницької колективізації. Одним з перлів українського літературного слова стала його трилогія «Волинь», розлоге епічне полотно про життя українського села в добу Першої світової війни, Жовтневої революції та початків більшовизму. Головний герой роману, хлопчина з Дерманя Володько Довбенко, проходить через усі соціальні та історичні потрясіння й проносить із собою незворушну віру в Україну та особливе призначення її людей на цій землі.

Коло Марусі Чурай

А чи існувала реальна Маруся, чи існував Гриць? Чи не є вся ця історія фантомом, витвором народної уяви, доповненим фантазією і талантом видатних літераторів?
Перша романтизована біографія Марусі Чурай була створена відомим російським драматургом Олександром Шаховським (1777—1846). У виданому 1839 року збірнику «Сто русских литераторов» було надруковано його історичну повість «Маруся, малороссийская Сафо». За О.Шаховським, Маруся Чурай народилась у 1625 році, її батько козацький урядник Гордій Чурай як один з провідників антипольського повстання 1637 р. був страчений у Варшаві. Маруся залишилась сиротою і разом з матір’ю Горпиною Чурай жила в Полтаві. Саме в Полтаві й розкрився її дар поета-піснетворця.

Життя, віддане Христу й Україні

Народився Іван Іванович Огієнко в селянській родині в невеликому містечку Брусилів на Житомирщині. Закінчивши Київський університет, молодий вчений обрав своєю науковою спеціальністю вивчення давнього українського письменства та історії української мови і незабаром вже став професором цього університету. Огієнко брав якнайактивнішу участь у національно-визвольних змаганнях 1918—1922 рр. У 1918—1920 рр. він був ректором Кам’янець-Подільського державного українського університету, а 1919 року — міністром народної освіти в уряді Української Народної Республіки

Що Земля? Завоюємо Всесвіт!

Донька Сергія Корольова згадує, як батько палко переконував її, що зовсім скоро настане доба не просто космічних польотів, а космічного руху: поїздів, міжпланетних станцій- вокзалів... Їй здавалося це фантастикою, чимсь далеким у часі й зовсім нездійсненим. «Я бачу, що ти не віриш у це, — схвильовано зауважував С.Корольов. — Але все це обов’язково здійсниться. І ти сама незабаром переконаєшся у цьому».
Сьогодні, коли минула ейфорія від перших спроб людини відірватися від Землі й зробити непевні кроки у незвідане й таємниче безмежжя Всесвіту, слова С.Корольова, здається, знову втратили свою переконливу силу. А разом iз тим рух у космічні далі продовжується.

Волинські корені родоводу Федора Михайловича Достоєвського

Рід Достоєвських згадується в різних джерелах вже в XVI столітті. Його родоначальник — боярин Данило Іванович Іртіщ/Ртіщиц, котрий, мабуть, веде своє походження з російського роду Ртіщевих. За документами, 6 жовтня 1506 року Данило Іванович дістав у спадкові володіння село Достоєво на Пінщині в білоруському Поліссі. Звідси, як неважко здогадатись, і прізвище Достоєвських. А ця дата і набуття нового прізвища, котре гідно прославило слов’янський світ, стали імпульсом відліку початку становлення роду Достоєвських, 500-річчя якого ми відмічаємо нині. Отже, початок роду Достоєвських — Росія, Бiлорусь... А потім представники роду вже проживають на Західній Волині (Володимир-Волинський і Ковельський повіти), а згодом — на Поділлі.
   
  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар