Архів - Україна Incognita
Архів

Століття XVI. Генріх IV. «Добрий король Анрі»

Якщо не звертати уваги на дотепні витівки наваррця, його велелюбний характер, безліч амурних романів (а ця тема — неоране поле), то перед нами постане людина, яка зберегла в собі ренесансний оптимізм. Генріх IV відзначався м’якосердям, терпимістю, меланхолійністю і скептичністю. Він явно був «білою вороною», яку зберігало до смертної години Боже провидіння. Скільки разів він наражався на небезпеку бути роздавленим обставинами!
Майже 30 років Генріх, третій син Антуана Бурбонського та Жанни д’Альбре, єдиної дочки короля Наварри Генріха, належав більшою мірою історії Південно-Західної Франції, а не всієї країни в цілому. Наварра в середині XVI століття (Генріх народився в 1553 році) — це крихітне, залежне від Франції, певною мірою опереткове королівство. За древнім Салічним законом, Генріх Наваррський був найближчим родичем представників правлячої у Франції династії Валуа (Генріх III, якому наш герой наслідував на королівському троні, був йому кузеном у 22-му ступені!). Салічний закон вважав найближчого родича покійного короля по чоловічій лінії спадкоємцем трону Капетінгів в обхід синів, народжених дочками.

Філософ, якого «не спіймав світ»

Творчість Г. Сковороди має глибоке значення, яке важко переоцінити в історії української духовності, європейської ментальності як такої. Він один із перших у новоєвропейській цивілізації утвердив феномен мудрості, якого після античних часів заступив усеохопний проект розсудливо-механічного тлумачення всього сущого, розгляду істини в її відриві від добра і краси. У проповіді філософа на перший план висувається ідея смислонаповненості самого буття, того софійного початку життя в її просвітленості надією та гармонією, який в українському менталітеті був ідейним мотивом протистояння хаосові, «пітьмі зовнішній» ворожих сил зла, іноземного гніту і навал.
Г. Сковорода слідом за великим Сократом твердив, що справжня мудрість полягає не стільки в пізнанні істини, скільки в тому, щоб жити в істині.

Ольга Кобилянська: відома і незнайома

За словами майбутньої письменниці, вона закінчила лише чотири класи народної школи, тобто мала основу «для дальшого розумового розвою». Ольга Юліанівна багато займалася самоосвітою. Захоплювалася творами з соціології, політології та філософськими трактатами. Шукала себе в музиці (грала на фортепіано, цитрі, дримбі), непогано малювала і грала в театрі. Хотіла навіть стати професійною актрисою, але віддала перевагу літературі. Була людиною з європейським мисленням, її хвилювало питання емансипації — вважала його віянням часу, коли не лише проблеми особистого життя змушували жінку підняти голову і подивитися на світ по-іншому. Кобилянська одна з перших в українській літературі звернулася до відображення жінок-інтелігенток, які прагнуть вирватися з міщанського середовища. І при всьому тому вона залишалася справжньою жінкою.

Вибір шляху для України: роки 1917—1920

Цей період в історії України завжди асоціювався з революцією і громадянською війною. Але останнім часом в Україні поширився запозичений в істориків діаспори принципово інший термін: національно-визвольні змагання. Спробуємо розібратися у цьому непростому питанні.
Початок історичного періоду, назву якого усталимо пізніше, було покладено соціальним вибухом у Петрограді. У березні 1917 року революційні солдати і робітники скинули царя. Кінець цього періоду пов’язаний iз розгромом і витісненням Червоною армією за межі України регулярних антирадянських формувань. Це трапилося одночасно на заході й півдні: 17 листопада 1920 року радянські війська зайняли Ялту і скинули білогвардійців П.Врангеля в море, 18 листопада дивізія червоних козаків В.Примакова і кавалерійська бригада Г.Котовського увірвалися в прикордонний Волочиськ. Залишки армії УНР і білогвардійці С.Булак-Булаховича, які цього разу спільно воювали проти Червоної армії, перейшли Збруч і подалися у вигнання

Століття ХІV. Данте Аліґ’єрі . Подорож до пекла

Данте Аліґ’єрі народився наприкінці травня 1265 року у Флоренції в родині потомственого інтелігента середнього статку Аліґ’єро Аліґ’єрі . Сам поет, кажучи про родину, якось визнав: «Убога шляхетність нашої крові», але згодом, кілька разів навіть зводив історію свого роду до Давнього Риму. Зараз, мабуть, вже неможливо точно встановити істину; та справа і не в цьому. Флоренція, де народився Данте, була відома в Італії як місто банкірів і лихварів; поняття «ринкова економіка» було знайоме флорентійцям чудово — це були заповзятливі, пролазливі і всюдисущі люди, настільки всюдисущі, що папа Боніфацій VIII сказав про них: «Світ складається не з чотирьох, а з п’яти елементів: вода, земля, повітря, вогонь... і флорентійці». Додамо, що саме у Флоренції була прийнята одна з найстарших демократичних конституцій Європи — «Установлення справедливості» (1293 р.).

ТАЄМНИЦІ ВЕЛЕСОВОЇ КНИГИ

Ізенбек вивіз загадкові дошки до Бельгії в еміграцію. Там вони потрапили на очі іншому емігрантові, Юрію Миролюбову, який цікавився стародавньою історією. Саме Миролюбов виявив, що на старих дошках, які віднесли приблизно до V—IХ ст. н.е., давнім дохристиянським слов’янським письмом викладено міфологію східних слов’ян та їхню історію протягом двох тисячоліть.
У роботі над перекладом книги, крім Ю.Миролюбова, брали участь С. Лісний, О.Кур (генерал Куренков) та М. Скрипник. У березні 1957 року російськомовний часопис «Жар-птица», що видавався у Сан-Франциско (США), почав друкувати фрагменти стародавніх текстів. На жаль, самі дошки зникли під час фашистської окупації Бельгії, конфісковані німцями. У розпорядженні перекладачів та істориків залишилися лише записи, малюнки та одна фотографія, зроблені Миролюбовим.

Століття XIII. Чингісхан. Шлях «Підкорювача Всесвіту»

Народився Темучин, названий таким іменем на честь татарина — ворога монголів, яким захоплювався його батько, — 1155 року. «Мої нащадки носитимуть вбрання з тканини, шитої золотом; вони їстимуть вишукані страви, їздитимуть чудовими скакунами, стискатимуть у своїх обіймах найпрекрасніших молодих жінок. І вони забудуть, кому вони зобов’язані усім цим». Ці слова приписуються Чингісханові, людині, яка створила себе сама і подолала найтяжчі випробування до вершин могутності, які не снилися ні Олександру Македонському, ні Наполеону Бонапарту.
У 15 років Темучин був захоплений тайтчиутами, втік, пройшов через роки поневірянь та принижень. Одруження з Борте, донькою вождя онгхіратів Дея Мудрого, відіграє величезну роль у становленні особистої вдачі Темучина.

Як під Хотином запорізькі козаки врятували Європу

Річ Посполита (союзна держава — Королівство Польське й Велике князівство Литовське) не могла змиритися з наявністю на своїх південних кордонах форпоста турецько-татарської експансії. Нарешті настала розв’язка: 1620 року спалахнула чергова польсько-турецька війна, що отримала назву Хотинська. Розпочалася війна для поляків з катастрофи — під Цецорою (Молдова) у жовтні цього року 10 тисячний загін під орудою коронного гетьмана Станіслава Жолкєвського був вщент розгромлений 40 тисячною турецько-татарськоюармією. 23-річного Богдана Хмельницького, майбутнього нашого славного гетьмана, що був серед реєстрових запорізьких козаків, татари захопили у полон. Султан Порти Осман II, отримавши у «дарунок» голову С. Жолкєвського, нанизану на палю, вирішив остаточно покінчити з Річчю Посполитою. Весною 1621 року (ще наприкінці 1620 року турки знову захопили Хотин), після відлиги, треба відзначити, що у ті часи війни велися переважно у теплі 7-8 місяців року, турецько-татарська армія, що налічувала за різними даними від 200 до 400 тисяч вояків, розпочала бойові дії на півночі Молдови.
Польща як завжди не мала якоїсь єдиної позиції, частина шляхтичів взагалі ігнорувала заклики ксьондзів до єднання. Ситуація в Європі була не менш складною — ще з 1618 року там йшла Тридцятирічна війна (1618 — 1648)

Сторіччя ХII. «Славний перемогами Мономах»

Західні історики виділяють серед лідерів ХII сторіччя англійського короля Річарда Левове Серце, безстрашного полководця, одного з вождів Хрестових походів, людину виняткової сміливості і фізичної сили, від гучного голосу якого, за переказами, шарахалися коні. Що й говорити, Річард — фігура романтична. Але нам здається, що Володимир Мономах, і як правитель, і як особистість, набагато співзвучніший нашому часові і своєю гуманністю, і своїми справами, і своїми поглядами на обов’язок державного діяча.

Століття XI. Ярослав Мудрий - дипломат і будівник, а вже потім воїн

Політика Ярослава на півночі була продуманою і зваженою (як і майже всі його дії під час правління), поступово були завойовані значні території, заселені фіно-угорськими племенами (походи на «чудь» і «ямь»); було засновано місто Юр’єв (нині Тарту).
Пораховані зовнішньополітичні успіхи Ярослава Мудрого показують, що своєрідним коконом справді мудрого правителя була оплутана майже вся Європа. Ярослав забезпечив мир поблизу своїх кордонів, повільно, але впевнено розширював свої володіння.

ЯК ВЕРШИЛИ СУД ЗА ЧАСIВ ГЕТЬМАНЩИНИ

Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького — це справді «зоряний час» історії України. Простi козаки, селяни, ремісники звільнилися для історичної творчості, і величезною є тут заслуга самого гетьмана. Не будучи вільним від соціальних упереджень своєї доби, він посів чiльне місце в історії нашої держави якраз тому, що усвідомлював: тільки спираючись на підтримку якнайширших верств народу, можна створити власну систему державної влади в Україні. Незважаючи на майже безперервну війну з панською Польщею, уряд гетьмана проводив, хай дуже суперечливо і непослідовно, курс на демократизацію суспільного та державного життя. Невід’ємною складовою цього курсу була судова реформа, результати якої успадкували наступники Хмельницького — від Івана Виговського до Івана Мазепи

ВАЖКИЙ ВИБIР ГЕТЬМАНА

З ім'ям Петра Дорофійовича Дорошенка (1627—1698) гетьмана України з 1665 до 1676 років пов'язана остання спроба об'єднати всю Україну в єдину цілісну державу.
Доба Руїни (1657—1676) стала найтрагічнішою віхою в історії України. Роковою стала помилка нашого славного гетьмана Богдана Хмельницького, який прийняв у цілому хибне рішення про наслідне право. На Україну по смерті Б. Хмельницького чекала ціла низка гетьманів, що піклувалися не про долю багатостраждальної Вітчизни, а в першу чергу про свої інтереси. Громадянська війна призвела до спустошення козацької держави; завершилася Доба Хмельниччини, протистояти агресії сусідніх країн було все важче. Річ Посполита, Московська Русь і Кримське ханство продовжували боротьбу за такий ласий шматок землі, як Україна.

Чому так квапився Понтій Пілат?

Дві тисячі років тому всі землі навколо Середземного моря знаходилися під владою Риму, утворюючи Pax Romana, Римський світ. Римлянам вдалося реалізувати заповітну мрію Олександра Македонського — створити універсальну багатонаціональну світову державу. Римляни дали організацію суспільства, яку пізніше, в IV столітті, успадкує Церква; греки заклали фундамент сучасної західної і православної культури; радикальний прорив у Богопізнанні відбувся у Палестині. Одначе сама Палестина на час приходу Христа була ареною як релігійних рухів, так і бурхливих політичних подій. Після завоювання в 63 році Єрусалиму Гнеєм Помпеєм вона перебувала під протекторатом Риму. В часи Ірода Великого Палестина ще була єдина. Проте з 6 року фактичним володарем Іудеї та Самарії став прокуратор, якого призначав римський імператор і який підпорядкувався намісникові Сирії. Іудеї постійно готували повстання. Майже щороку з’являлися нові й нові пророки (Талмуд налічує їх близько 30), які провіщали, що ось-ось прийде Месія з роду Давида і звільнить «богообраний народ»

Котовський

Він народився на сонячному півдні Російської імперії в казковій і злиденній Бессарабії в родині міщанина. Природа підготувала для початку його появи яскраві декорації, схожі на сільський водевіль чи оперету Кальмана.
Білий туман вологих ранків вкривав родючу, благодатну землю, цвіли, хвилюючись як повінь, сливові сади й повітря було п’янкішим за червоне бессарабське вино. Він вдихав життя на повні груди, а дитяча уява бачила світ схожим на авантюрні романи. Сумне пророцтво Шекспіра дарувало йому талант виконавця драматичних ролей, але ніхто не міг знати, що насправді відбувається на сцені: героїчна трагедія чи цинічний фарс. Обравши амплуа, він би сам розіграв життя, як дуже захоплюючу і трохи банальну п’єсу, якби не спалахнула незвичайною зіркою його доля, якби історія не вибрала час для нього на зламі століття, на вістрі шаблі.

Усвідомлення себе нацією

Безумовно, не варто ідеалізувати процес прийняття Декларації. Дискусії під час її обговорення були теж запеклими і нелегкими. Боротьба йшла за кожне слово, за кожну кому. Тільки в назві Декларації голосувалися по 5—10 варіантів кожного з ключових слів («суверенітет», «державний», «Україна»). А нинішня назва нашої держави, до речі, вперше з’явилася в офіційних документах такого рівня саме в Декларації, і народилася вона після двогодинних дебатів та поіменних голосувань з усіх мислимих і немислимих варіантів — від «Української РСР» до «Української народної республіки». Дискусії з деяких моментів декларації заходили в глухий кут, наприклад, про громадянство України і СРСР, про новий союз, про власні збройні сили, про міжнародну діяльність тощо.

Точка відліку

Верховна Рада УРСР 16 липня 1990 року прийняла Декларацію про державний суверенітет України. І хоч у цьому історичному документі не було сказано про незалежність, але всі прихильники «Союза нерушимого» відразу правильно відчули: це — перший сигнал майбутньої епохальної події, народження нової держави. Бо саме про це свідчив концептуальний підхід авторів декларації: союзний центр матиме лише ті повноваження, які йому добровільно віддадуть республіки, і ні на йоту більше. А через рік проросло зернятко державності — Україна стала незалежною. Ми змінилися. Найглибше змінилися матеріальні умови життя. Іншою стає соціальна поведінка і навіть психологія кожної людини. Однак серед великого розмаїття історичних подій останнього десятиліття можна точно назвати ту, яка зробила здійсненними всі інші події, — прийняття Декларації про державний суверенітет України.

Iнтелектуал-християнин у «пост'язичницькому» суспільстві

Утвердження християнства в Київській Русі було далеко не таким простим процесом, як це нам часто уявляється. Незважаючи на те, що ця релігія набула статусу державної, все-таки в суспільстві зберігалися дохристиянські (т.з. язичницькі) погляди. Християнство часто розглядалося як щось формальне, в той час «віра батьків» була чимось суттєвим. Таке суспільство варто розглядати як пост’язичницьке. Існувало воно в Київській Русі в ХI столітті, почасти в ХII.
У такому суспільстві людина, яка намагалася послідовно дотримуватися християнських норм, хоча й не осуджувалася, однак сприймалась як «біла ворона». Вона в певному сенсі виступала новатором і мусила бути подвижником.

Віщий Олег — завойовник чи визволитель Києва?

Серед перших руських князів Олег, прозваний Віщим, викликає, мабуть, найбільше суперечок. Насамперед це стосується того, яким чином він посів княжий стіл у Києві. Одні називають його узурпатором, інші слушно зауважують, що на диво легко оволодів Києвом цей варязький ватажок. А ще деталь: його володарювання та походи наш літописець Нестор описує чи не з найбільшим захопленням, дарма, що Олег був язичником і заморським «зайдою». Малоймовірним, як для завойовника, є й той факт, що Олег прикидається «підугорським гостем», запрошує до себе Аскольда й Діра, і володарі могутньої держави довірливо вирушають на лодію до чужинця.

НЕЗЛАМНИЙ ДУХ «ІСТОРИЧНОГО ПАТРОНА ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ»

«В Царгороді на риночку, Ой п’є Байда горілочку; Ой п’є Байда — та не день, не два, Не одну нічку та й не годиночку... ...Ой бачу я три голубочки — Хочу я убити для його дочки! Ой як стрілив — царя вцілив, А царицю в потилицю, Його доньку — в головоньку».
Як бачимо, постать князя набуває в цій пісні напівлегендарних рис. Ким же був Вишневецький насправді, в який час він жив? На початку ХVI століття українські селяни, які страждали від гніту й утисків магнатів, старост і урядників, експансіоністської політики католицької церкви, намагалися у будь-який спосіб вирватися з наддніпрянських і побузьких земель й почали осідати в степах. Їх називали козаками.

Амiр Тимур - воїн Iсламу

1370 року в місті Термезі, яке на той час було одним із найважливіших центрів Ісламу, Тимур зустрівся з високоповажним мудрецем Сайїдом да Бараком, котрий походив з Мекки. Шейх Барака прийшов до Мавераннахр в пошуках збільшення власності мечетей. Стара побожна людина передрекла велике майбутнє еміру. Тимур, який цінував сприятливі віщування, велів широко розповсюдити це пророцтво, і приєднав Сайїда до свого палацу разом з великою кількістю інших духовних осіб. Після смерті їх було поховано в одному мавзолеї, причому обличчя Тимура було повернене до Сайїда і Мекки.
Тимур вбачав своє призначення в тому, щоб коритися волі Аллаха і вважав себе його «тінню на Землі», а свої військові успіхи — виявом Божої прихильності до нього.

Пізня перемога Німеччини

Завдяки участі у європейських структурах ФРН стала швидко набирати політичної ваги. Їй вдалося увійти до утвореного 1954 р. Західноєвропейського союзу (ЗЄС), до якого увійшли країни антинімецького (!) Брюссельского пакту та Італія, а через ЗЄС — до НАТО. Завдяки наполегливому навіюванню західнонімецькою дипломатією погляду, що будь-яке військове зіткнення у Європі сталося б на німецькій землі, у НАТО стали розглядати європейські проблеми виключно пов’язуючи їх з німецьким питанням. 1957 р. ФРН підписала Римські протоколи і стала одним із фундаторів ЄЕС і Євроатома. Однак перемога на президентських виборах 1958 р. у Франції генерала Шарля де Голля з його проектом «європейської Європи», «Європи вітчизн», «від Атлантики до Уралу» поставила під удар об’єднання Європи на основі національного принципу.

ВIТОВТ — «КОРОЛЬ ЛИТОВЦIВ I РУСИНIВ»

Держава, яку довелося очолювати Вітовту в 1392–1430 рр., була багато в чому унікальною. Незважаючи на історичну назву («Велике князівство Литовське»), етнічні литовці становили там лише 5–7% населення. По суті, протягом двох століть Велике князівство було спільною державою литовського, українського та білоруського народів (а почасти і російського; до її складу входили й смоленські землі). Отже, хоча Великі князі Гедимін, Ольгерд, Вітовт були за походженням литовцями, період їх правління — це невід’ємна складова історії українського народу.

Амір Тимур - воїн Ісламу

В Узбекистані, за роки незалежності, Тимур став національним героєм і в центрі Ташкента йому встановили величний бронзовий пам’ятник. Його ім’я носять багато скверів, майданів і вулиць республіки, а три роки тому, коли тут широко відзначали 660-річчя з дня народження свого войовничого предка, на честь його спорудили розкішну будівлю Музею Тимуридів.
Ім’я Аміра Тимура, а також історичне минуле пов’язане з ним, сьогодні широко використовується в ідеологічних цілях і останнім часом стає уособленням єдності тюркських народів і, очевидно, гасло «Туркестан — наш спільний дім!», вибрано зовсім не випадково

Пізня перемога Німеччини

9 травня, коли в Росії, Україні та Білорусі відзначають День Перемоги, в країнах Європейської Співдружності святкують День Європи. Рівно п’ятдесят років тому французький міністр іноземних справ Робер Шуман оприлюднив план створення Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС), який поклав початок створенню нової, об’єднаної Європи.
Упродовж багатьох століть ідея єдиної Європи виникала в головах мислителів. Не було недостатку в проектах і задумах втілення цієї великої ідеї. Однак спроби європейських народів і їхніх володарів перетворити політичну реальність, поєднуючи універсальний і національний виміри, незмінно зазнавали поразки.

Видатний архітектор і відомий мисливець

Дім на вулиці Банковій, 10 знаний майже кожним киянином як «Будинок із химерами». Він давно вже став місцевою пам’яткою. Легенди супроводжують цю будівлю майже з дня її спорудження. Найпоширеніша з них — зворушлива розповідь про улюблену доньку архітектора, яка нібито загинула у хвилях моря, і тому невтішний батько вирішив спорудити цей прекрасний дім, який символізує підводне царство. Легенда живе багато років. Пов’язана вона з іменем відомого архітектора Владислава Владиславовича Городецького, який зробив дуже багато у справі формування архітектурного обличчя Києва.

Фундатор навчальних закладів Києва

Олександр Терещенко — другий син Миколи та Пелагеї Терещенків — народився 7 січня 1856 року в м. Глухові. Після закінчення курсу приватної класичної гімназії Клеймана в Москві здобув вищу освіту в Московському та Київському університетах. Повний курс Київського університету Св. Володимира Олександр закінчив зі ступенем кандидата юридичних наук. Почалася його нетривала кар’єра військового. О.Терещенко вступив «вольноопределяющимся» в лейб-гвардії Гродненський гусарський полк, де йому було надано чин унтер-офіцера, а після складання офіцерських іспитів його звільнили у відставку.

Козаки-найманці на службі європейських держав

Вже до кінця XVI століття запорізьке козацтво перестало бути дивиною, екзотичним явищем для Європи. Україна, яка входила до складу Речі Посполитої, починає відігравати все важливішу роль у міждержавних відносинах країн Старого Світу. І, попри те, що запорізькі козаки були підданими польського короля, вони дуже часто вели самостійну політику у військовій сфері, не озираючись на Варшаву.
Так, після кількох їхніх вдалих походів у 80-х роках XVI століття (насамперед після взяття і зруйнування турецької фортеці Бендери 1583 року) ватиканська дипломатія вирішила залучити запорожців до участі у «Священній Лізі» — союзі християнських держав, занепокоєних посиленням експансії турків-османів у Європі. Польща, в особі її короля, трансільванського князя Стефана Баторія, стосовно Порти займала примирливу позицію. Наляканий приготуваннями турків до війни після перемоги козаків у Бендерах, він наказав стратити у присутності турецьких дипломатів 31 запорізького козака, які брали участь у цьому поході. Війна з Московією у Лівонії цікавила Стефана Баторія набагато більше, тому він і намагався не псувати стосунків із султаном.

«Я боюся не смерті, а боюся не встигнути...»

Велика княгиня Олександра Петрівна, а мова йде саме про неї, народилася 1838 року у царській сім’ї. Батько — принц Ольденбурзький, заміж вийшла за брата імператора Олександра II — Великого князя Миколу Миколайовича. Здавалося, все складалося якнайкраще. Та незабаром чоловік почав зраджувати, а безтурботне світське життя з його балами та прийомами ніяк не відповідало потребам душі молодої жінки. «Вихована з дитинства робітницею, а не білоручкою», за її словами, молода княгиня, маючи у своєму розпорядженні величезні капітали, намагається знайти для себе істинну, велику справу, а для душі своєї — істинну, велику любов. Будучи протестанткою, вона приймає православну вiру і з головою поринає у благодійницьку діяльність: надає допомогу різним благодійницьким установам, а потім і сама створює їх.

«Непатріотичний» гуманізм

Коли почалася війна, Грабе було вже тридцять шість років, і він був успішним інженером, який працював у великому німецькому концерні «Юнг». Напевно, його життя так і пройшло б тихо і непомітно в містечку Золінгені, якби керівництву фірми «Юнг» не прийшло в голову направити Германа Грабе в 1941 році в Україну в місто Рівне створювати й керувати філіалами концерну на окупованій території. Прибувши на місце, ця глибоко віруюча людина (як він сам себе називав) була приголомшена становищем місцевого населення, особливо євреїв. До того часу фашисти вже встигли розстріляти тільки в Рівному двадцять п’ять тисяч чоловік. До речі, до війни в місті проживало ледь більше, ніж сорок п’ять тисяч. Розстрілювали насамперед євреїв. Герман Грабе почав діяти.

Геніальний дивак

Здавалося б, про Олександра Васильовича Суворова, найбільшого полководця імперської Росії (6 травня 2000 р. виповнюється 200 років від дня його смерті) відомо все. Не програв жодної битви, 52 роки життя віддано військовій службі (починав простим капралом, помер генералісимусом), перемагав турок, прусаків, наполеонівських генералів, утихомирював польських повстанців, як ніхто інший сприяв розширенню кордонів і впливу Російської імперії на півдні й на заході... А от яким він був у житті, що писали і говорили сучасники про Суворова-людину?

Невідома війна

Зрозуміло, що в світлі головного і зовсім неоригінального гасла порядку денного «грабуй награбоване!», яке чомусь стало символізувати прорив до цивілізованого світу, заклик «спочатку думай про Батьківщину, а потім — про себе», який став девізом життя поколінь ветеранів не тільки війни, але й самовідданої праці, сприймався в кращому разі іронічно. Тим більше, що літні люди вже просто не мали фізичних сил взяти участь у черговому «Великому Переділі»

Після переможної війни

9 травня 1945 року було надзвичайним, щасливим днем для всіх тих, кого так чи інакше зачепила війна. Скільки сімей раділо з того, що батько або син вижив, що вже не під кулями, що скоро повернеться! Тоді багато хто був переконаний, що Перемога — то негайний початок нового світлого життя. Бо чотири роки війни, окупації, примусових робіт, артобстрілів, бомбардувань, нестатків були нестерпно важкими, жахливими. Мимоволі в думках змучених людей засяяли картини ідилічного життя, що має настати після Перемоги. Ось закінчиться війна — і заживемо! Подібні надії формувала також радянська пропаганда, кіно.

Партизанський рух в Україні на початку війни: розвінчання міфів

Організація руху Опору в Україні у 1941—1942 роках була пов’язана з величезними труднощами. Концепція війни «малою кров’ю на ворожій території», що панувала напередодні війни не передбачала дій партизанських загонів. Партизанські бази, створені перед війною, було демонтовано. Помилки Сталіна у оцінці передвоєнної обстановки дорого обійшлися радянському народові.
Історія переконливо доводить, що рух Опору виникає стихійно і багаторазово посилюється за умов невиправданих репресій, які чинять окупаційні війська.

Читаючи Біблію

Біблія є однією з найстаріших книг світу; укладати її почали ще за тисячу років до народження Христа, а остаточне формування закінчилося у III столітті. Оригінальні тексти Старого Завіту написані давньоєврейською та арамейською мовами, а Нового Завіту — головним чином грецькою. Ще у II столітті до нашої ери зроблено переклад Старого Завіту грецькою мовою (так звана «Септуагінта» — переклад 72 іудейських мудреців). А в IV ст. св. Єроним переклав Біблію латиною («Вульгата»). У давнину Біблію «видавали» вручну — переписували на пергамені (шкірі). Тривалий час було прийнято писати весь текст великими літерами й без будь-яких розділових знаків, навіть без інтервалів між словами.

«Закони близького сусідства»: з історії відносин України та Криму

Образ кримських татар в українських підручниках та масовій свідомості має на собі відбиток ідеологеми християнсько-ісламського протистояння, помноженої на антитатарські інвективи радянської історіографії, спрямовані на виправдання депортації 1944 року. Стереотип «зрадливих» татар досі побутує в популярній літературі, тому завданням цієї статті було стисло викласти результати новітніх наукових розробок, які дозволяють по-новому висвітлити історичні відносини України та Криму.

Ленін крізь призму етики влади

Про Леніна писати важко. Важко уникнути звичних трафаретних оцінок, за якими губиться ця жива і суперечлива людина. Приклеєні в запалі сьогочасної політичної боротьби та кон’юнктури ярлики приховують людські виміри його особистості. І тому наші уявлення про Володимира Ульянова більше схожі на кам’яні статуї, споруджені на його честь, аніж на того реального Володимира Леніна, який любив, ненавидів, вірив, помилявся і, нарешті, помирав у самотності тяжкою смертю.

Такий невідомий відомий сусід...

Хто з дитячих років не чув про військову доблесть козаків, про славного гетьмана Богдана та його сподвижників?.. Чия пам’ять не зберігає близькі серцю рядки: «Гей, долиною, гей, широкою, козаки йдуть...» І хто не здригався при думці про минулу турецько-татарську неволю, хто не співчував українським дівчатам-полонянкам, які опинилися в далекому від рідної домівки краї?
...Ми й вони, вони й ми... Ореол героя і образ ворога надовго закріпилися в побутовій свідомості, їх часто гіперболізували ті, хто використав історичні обставини, різницю релігій і етносів iз відомою політичною метою: «Розділяй і володарюй!» Історія, ще вчора прихована під покровом імперій і загального радянського минулого, залишала безліч загадок і в історичному образі сусіда.

Росія і горці Кавказу

Російський генерал-лейтенант С. Б. Броневський так пише про чеченців у книзі «Новітні географічні й історичні вісті про Кавказ» (1823): «Вони ж, найславніші на Кавказі розбійники, приходять до російських кордонів малими бандами від 5 до 20 чоловік. Роздягнувшись біля Тереку, вони кладуть одяг і зброю в шкіряні мішки (шулуки), за допомогою яких перепливають на той бік річки, і живуть декілька днів в очеретах і чагарниках, підстерігаючи необережних мандрівників або хліборобів, котрі працюють на полях і погано озброєні. Як тільки захоплено здобич, то вони зразу ж перев’язують бранця під пах довгою вірьовкою і тягнуть за собою через Терек уплав... і не допускають потонути, підв’язуючи під нього мішки... Потім зав’язують йому очі і, посадивши на коня, возять взад і вперед горами й лісами, але не зразу привозять до призначеного місця, щоб розсіявши таким чином увагу бранця, позбавити його всіх способів до втечі.

Як Аскольд і Дір на Царгород ходили

3 початку 60-х років до 882 р. у Києві княжили два брати: Аскольд і Дір. Навколо цих постатей чимало таємничого й суперечливого. Єдине, що не викликає сумнівів, це те, що київські князі мали під своєю рукою численну дружину і почувалися настільки могутніми, що могли не тільки гарантувати незалежність Руській землі, а й кинути виклик могутнім сусідам.
Безпосереднім приводом до походу стало побиття роських купців у Константинополі — так писав тогочасний патріарх Фотій. Можливо, до нападу росів підмовили араби, які саме на той час воювали з Візантією. Звісно, росів приваблювала і багата здобич.

Росія і горці Кавказу

До потенційних конфліктів, які в будь-яку хвилину можуть перерости в чергове озброєне протистояння, слід би віднести аджарсько-грузинський та вірменсько-грузинський у Грузії, карачаївсько- черкеський та інгушсько-північноосетинський у Росії. Справді, мав рацію той, хто увів до складу політичного лексикону словосполучення «кавказькі Балкани».
Воєнні, політичні й економічні дії з боку Росії мають характер боротьби федерального центру із сепаратизмом однієї з республік, тобто причини, що спонукали Росію до двох воєнних операцій проти Чечні, були за межами етнічних.

Данайський дар Костянтина і Мефодія

Хрещення Русі призвело до різкого розширення суспільного горизонту і до входження наших предків до соціуму більш високого порядку — Християнського світу. Оскільки вибір саме візантійської моделі був продиктований явним тяжінням князя Володимира до тоталітарних методів правління, то наступним закономірно мусив бути крок iз гарантування стабільності своєї держави, тобто, потрібно було надійно захистити суспільний дух і суспільний розум від згубного чужоземного впливу — за допомоги якого-небудь прообразу «залізної завіси».

Чому князь Володимир вибрав візантійську версію християнства?

Після утвердження на київському столі князь Володимир прагнув узяти під свій контроль і духовне життя. Він спробував реформувати тодішню віру і дати своїм підданим спільних богів. Проте успіху це не дало, ідею тоталітарної імперії легше легалізувати в рамках християнства візантійського зразка. У цьому й полягав знаменитий вибір віри! Князь-самодержець вибрав ту релігію, в якій вищий духовний ієрарх підкорявся світському володареві. А от незалежність римського первосвященика, вочевидь, мало імпонувала київському князеві.
Звісно, в таких умовах у нас аж ніяк не міг виникнути власний потужний духовний потік, який формує відповідну атмосферу в суспільстві і змінює її, коли Історія кидає свій новий Виклик.

Кривава гроза Коліївщини

Правобережжя України, спустошене «Руїною», численними набігами турків та кримських татар, треба було заселяти людьми. Польський уряд обіцяв новим поселенцям, які погодилися б обробляти ці землі, свободу і привілеї терміном на 30 років. Однак обіцянки лишилися на папері — селян чекало закріпачення, не менш жорстоке, ніж у сусідній Росії. Польські магнати (Потоцькі, Любомирські, Вишневецькі та інші) жили у розкошах і знущалися над селянами у «кращих традиціях» середньовіччя. При цьому королівський уряд явно втратив усякий вплив і владу, а магнати перетворилися на необмежених владарів Речі Посполитої.

Опальний князь

Про Миколу Григоровича Рєпніна-Волконського в радянський час ми могли б нічого і не почути, якби не Тарас Шевченко. Однак трапилося нашому поетові влітку і восени 1843 р. побувати в містечку Яготин, де рівно рік перед цим — після тривалого перебування за кордоном — поселився М.Г.Рєпнін із сімейством. Герой Аустерліца. Колишній віце-король Саксонії. Генерал-губернатор Малоросії (1816—1835)!
Опальний князь, якого всі вважали людиною минулої, олександрівської епохи. У «казармі» Миколи I він відчував себе дуже незатишно...

Маловідомий Сагайдачний: Московський похід

От що писав цар Михайло Федорович у своїй грамоті до Донського війська ще 21 липня 1618 р.: «Недруг наш и разоритель всего нашего великого Российского царствия полский Жигимонт король умыслил наше Московское государство воевать и разорять... И запорожских черкас (так називали в Москві козаків — І.С., С.М.) полковника Саадашново (так називало оточення царя Сагайдачного; він же Саадачний, Сабельник; І.С., С.М.) он же, король, со многими людьми прислал в наши полские городы и, пришедчи искрадом (раптово), ... городы и остроги сожгли, и послали нашего Степана Хрущова... и казну взяли, и хотят идти подо все наши полские городы, которые стоят по Дону, и по Донцу, и по Осколу».

Спроба аналізу понять «демократія» та «еліта», або Про ідіотів та демагогів

На сході правами обирати й бути обраними користувалися глави сімей, до складу яких входили всі, що мали спільну власність у вигляді землі, худоби, житла. У склад сім’ї входили й раби — люди без власності, яких брали в сім’ю для виконання важких або марудних робіт, за що їх годували, давали сякий-такий одяг і притулок.
На сході виступали претенденти на посаду «базилевса». Це слово зараз перекладають як «цар», хоча точніше б звучало «керівник», «директор», чи зовсім по-сучасному «менеджер».

Політична еліта та демократичні віча в Київській Русі

Як відомо, перші достовірні згадки про наших предків-слов’ян припадають на час великого переселення народів у Європі, пов’язаного з тим, що римські легіони під тиском войовничих германських племен залишили оборонну лінію по Рейну і Дунаю. Внаслідок цього на території Паннонії і довколишніх регіонів виникають імперії номадів: спершу — гунська держава Аттили, яка занепала після битви на Каталаунських полях з об’єднаним римcько-готським військом; а потім — не менш могутнє утворення обрів-аварів, розгромлене згодом Карлом Великим

Спроба аналізу понять «демократія» й «еліта», або Про ідіотів і демагогів

На сході правами обирати й бути обраними користувалися глави сімей, до складу яких входили всі, що мали спільну власність у вигляді землі, худоби, житла. У склад сім’ї входили й раби — люди без власності, яких брали в сім’ю для виконання важких або марудних робіт, за що їх годували, давали сякий-такий одяг і притулок.
На сході виступали претенденти на посаду «базилевса». Це слово зараз перекладають як «цар», хоча точніше б звучало «керівник», «директор», чи зовсім по-сучасному «менеджер».

Загадка християнського імені князя Аскольда

Наскільки йому вдалося навернути до нової віри Русь, відомо мало. Літописи повідомляють тільки, що він за міськими мурами, де нині знаменита Аскольдова могила, спорудив церкву. І носила вона ім’я святого Миколи. Грунтуючись на дослідженні традиції тодішніх володарів називати храми на честь своїх патронів, видатний російський історик В.Татіщев зробив припущення, що при хрещенні князь Аскольд отримав ім’я Микола.
З цим погоджуються нині більшість істориків. Проте саме з християнським іменем князя Аскольда пов’язана одна з найбільших загадок християнства на Русі.

Перший міський театр у Києві

Історія Києва склалася так, що місто до початку ХIХ століття не мало свого театру, точніше — спеціальної будівлі для нього. Причиною тому зовсім не байдужість киян до видовищного мистецтва. Незважаючи на велику кількість політичних, соціальних та економічних проблем, театральні вистави залишалися найулюбленішим і найпопулярнішим видом дозвілля городян.
Елітарні шари суспільства надавали перевагу драматичним постановкам, які відбувалися в Києво-Могилянському колегіумі, пізніше — Духовній академії. Спектаклі ставили під керівництвом професорів, а ролі розподіляли між студентами.

Бумеранг вiйни

Пам'ять про середньоазіатський похід Олександра пережила віки. На його честь було засновано велику кількість міст із назвою Олександрія. Найвіддаленіша з них знаходиться десь у чотирьох тисячах кілометрів від Македонії — на берегах Сир-Дар'ї. Згодом її перейменували на Ходжент.
Олександр Македонський залишив по собі сильні гарнізони у краї, де один із його воєначальників — Селевк — став правителем провінцій. Держава Селевкідів перетворилася на незалежне Греко-бактрійське царство. Похід Александра Македонського закінчився катастрофою для Согди і Бактрії і замість ахеменідського ярма, яке тривало з VI століття до н.е., встановилося греко-македонське, що тривало близько 150 років у Согді і понад 180 у Бактрії.

«Гарячий Куліш»

Суперечливі, дуже складні та непостійні його погляди на Україну й особливо на її історію не є лише відображенням його внутрішньої психологічної боротьби. Вони являють собою воістину красномовне свідчення того, які, на перший погляд несумісні, протилежності органічно співіснують у душі українського патріота-інтелігента. Ось чому його погляди, зокрема Кулішеву концепцію української історії, необхідно знати й ретельно вивчати — це дозволить уявити собі майбутні шляхи розвитку національної свідомості.
Співець романтики козацького життя, автор першого українського історичного роману «Чорна рада» (1857 р.), де з любов'ю та захопленням змальовано саме героїзм козаків, — Куліш згодом, починаючи із 60-х років ХIХ ст., тлумачив історію козаччини як безперервний розгул насильства, сваволі, дикунства

Нумiзматична карта України

Спроба створити нумізматичну карту України має на меті дослідити походження грошей від добі Святого Володимира до наших днів.
Основним же завдання було вивчення старовинних монет та медалей як джерел історичних, економічних, політичних і культурних знань, а також історії грошового обігу та монетного виробництва.

«Ми їм укажемо шлях і дамо метод…»

За всіх часів він мав славу незручної людини: государю Миколі II він якось сказав, що рід Голіциних є давнішим за рід Романових. Він вважав чиновників «людьми не ХХ століття, а 20-го числа». Він пишався тим, що «нагородами й чинами не осоромлений», у той же час він зробив для Російської імперії стільки, що цього вистачило б на багато життів. На вшановуванні 25-річчя своєї діяльності він говорив, що виноробство — це багатство вітчизни, і «якщо наше покоління цього й не досягло, то вже нашим дітям, принаймні, відкриється горизонт, що робити, оскільки ми їм укажемо шлях і дамо метод».

Традиція самозванців у Росії. Чому її не могло бути в Україні

До найзагадковіших сторінок політичної історії можна віднести ті, які описують феномен так званого самозванства — коли з'являлися люди, котрі видавали себе за царів, імператорів чи інших володарів. І часто доводиться ламати голову, а хто насправді були ті самозванці і чому вони мали такий успіх? У Персії, в VI ст. до н.е. був лжесин «царя-царів» Кіра — лже-Бардія. З історії Риму відома колоритна постать лже- Нерона. А ще були; лже-Людовік XVI і лжепапа Лев, і навіть лже-Жанна д'Арк.
У феномені самозванства є одна цікава площина, яка чомусь досі мало привертала увагу дослідників. Чому це в одних народів самозванці з ' являлися і навіть дуже рясно, а в інших — ні. Так, відомо, що найбільше самозванство розквітло в Росії — наче страшне прокляття московських царів.
   
  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар