Архів - Україна Incognita
Архів

Нам є що згадувати, є чим пишатися

Ім’я Василя Назаровича Каразіна (1773—1842) було добре відоме його сучасникам. У своєму маєтку в селі Кручик на Харківщині він організував сільську думу, яка вирішувала всі життєві проблеми селян, опікувалась рекрутами та сиротами. Своїми постановами він завів новий лад у Кручику, надавши селянам спадкове право на землю, якою вони володіли. Праця селян стала у Кручику працею вільнонайманих, які вчасно одержували за свою роботу добру винагороду. Каразін вважав себе членом сільської громади, дбав про її добробут та майбутнє. Втілюючи в життя заповіти Сковороди, він 1805 року збудував своїм коштом школу для сільських дітей; це була перша на Слобожанщині школа для дітей кріпаків. Громадським коштом утримувалась у селі аптека, був свій лікар, фельдшер; сільське духовенство, учитель, поліцейський справно одержували платню за свою працю. Громада мала кошти на ремонт церкви та школи.
Працював Василь Каразін не тільки в масштабах свого села. 1802 року його зусиллями в Росії було створено перше в світі Міністерство народної освіти, а 1805 року відкрив двері заснований ним Харківський університет, який, до речі, чомусь не носить його ім’я

Наші пращури: такі ж, як колись. Але трішки підросли

Ще чеський вчений Любомир Нідерле показав, що праслов’янська спільнота склалася між Віслою та Дністром, де споконвіку пліч-о-пліч мешкали й біляві «нордійці», і чорняві «альпійці», і різні змішані варіанти, єдиною спільною рисою яких було відносно широке обличчя. Отже, праслов’янам, як, до речі, і прагерманцям чи, скажімо, предкам сучасних романських народів, ніколи не була властива «расова чистота».
Антропологічні відмінності між окремими слов’янськими племенами посилились під час колонізації ними Центральної, Східної та Південної Європи в V — VI ст.: асимілюючи місцеву людність, вони перебирали її фізичні риси, змінювали власний генофонд. Цим і пояснюється морфологічна неоднорідність населення Русі-України, де на початку II тис. виокремлювалося принаймні чотири антропологічні варіанти, що їх у фаховій літературі називають «типами».

Загадка Леоніда БИКОВА

Фільми, які ставив Леонід Биков, і фільми, в яких він знімався, за всього бажання, важко назвати кіномистецькими шедеврами. Проте мало не всі вони ставали свого часу подією і феноменом духовного життя суспільства — того суспільства, яким уже воно було, і того духовного життя, яке в ньому відбувалося. Це хоча б засвідчують приголомшливі цифри кінопрокату, про які марно мріяти сучасним кінематографістам: «Доля Марини», 1954 р. — 37,9 млн. глядачів; «Максим Перепелиця», 1956 р. — 27,8 млн.; «Альошчине кохання», 1961 р. — 23,7 млн.; «Ати-бати, йшли солдати...», 1977 р. — 35,8 млн. У 1950 — 1960-х роках Биков грав на сцені Харківського українського драматичного театру імені Т. Шевченка. А в кіно — в Ленінграді, Москві та Києві — майже одразу і майже завжди виконував головні ролі. Саме він робив ці фільми, хоча й не був їхнім режисером. А потім, коли вже став режисером, обов’язково продовжував робити свої фільми як актор

Від Кия до Сковороди

Київський князь Святослав І Ігорович в ХХ столітті провадив дуже активну зовнішню політику. Йому вдалося підкорити волзьких болгар, аланів, радимичів і в’ятичів. Мабуть, через те він увійшов в історію також під ім’ям Святослава Хороброго.
У 971 році відбулися перші мирні переговори гарячого і запального Святослава та імператора Візантії Іоанна Цимісхія, землі якого постійно страждали від набігів русичів. Завдяки цим переговорам, на думку візантійського історика Лева Диякона, ми маємо надзвичайно рідкісну можливість відтворити портрет князя Святослава.

Духовна столиця Волині

Луцький замок або Замок Любарта, безсумнівно, є культурним осередком Луцька. Будувався замок майже 100 років – з 1350 до 1430, хоча багато його частин з часом добудовувалися та змінювалися. Так, наприклад, постійно насипалася нова підлога, через те, що замок регулярно осідав.
У 1331 році син Великого князя литовського Гедиміна Любарт одружився із дочкою Великого князя Галицько-Волинського князівства Андрія II Юрійовича Агрипіною. У 1340 році він став Великим князем Галицько-Волинського князівства. Приблизно в той час починаються масштабні роботи із реконструкції укріплень фортеці, які на той час були дерев’яними. На території замку існував храм Іоанна Богослова, що підкреслює важливість духовного осередку в місті Луцьк. Нині від славного колись храму в Луцькому замку залишився тільки фундамент, над яким споруджено простий павільйон, щоб не псувалася цегляна кладка 800-річної давності.

Приклад Андрiя Сахарова: полiтика й мораль - речi сумiснi

Розповідаючи про себе, Андрій Сахаров писав: «У 1953—1968 роках мої громадсько-політичні погляди зазнали великої еволюції. Зокрема, вже розробка термоядерної зброї і підготовка та здійснення термоядерних випробувань супроводжувались дедалі гострішим розумінням моральності цих проблем. З кінця 50-х років я став активно виступати за припинення чи обмеження випробувань ядерної зброї. 1961 року в зв’язку з цим у мене виник конфлікт із Хрущовим. Я був одним iз ініціаторів Московського договору 1963 року про заборону випробувань у трьох середовищах (в атмосфері, у воді, в космосі)... До 1966—1967 років відносяться мої перші звернення на захист репресованих».

Балконні грати Києва як історія художнього металу

Традиція виробів з металу на території нашої країни походить з прадавніх часів. Прикрашання ж вікон металевими огорожами задля захисту фасадів бере свій початок з Київської Русі.
Про використання і поширення художнього металу писав сирійський мандрівник Павло Алеппський, який у XVII столітті відвідав Київ.
Збагаченням різними формами архітектури, в тому числі і виробами з металу, столиця України завдячує академіку архітектури Вікентію Беретті, який у XIX столітті спеціально прибув з Петербурга до Києва проектувати університет Святого Володимира.

Гетьманська наука

Чого ми не знали про Скоропадського? Він належав до однієї з найстаровинніших українських козацько-шляхетських родин. Його прапрапрадід Іван Ілліч Скоропадський був гетьманом України після Мазепи, а прапрадід Яків Михайлович — останнім в історії козацької України генеральним бунчужним. Його батько, полковник гвардії, воював на Кавказі, а потім брав активну участь у громадському житті Чернігівщини як предводитель дворянства Стародубського повіту. Мати належала до старовинного роду Миклашевських, які вели своє геральдичне древо від великого князя київського Мстислава, сина Володимира Мономаха та українського-литовського князя Гедеміна. У 12 років гетьман залишається сиротою, хлопчика беруть до Петербурзького пажеського корпусу, який він закінчує 1893 року. Розпочинається блискуча військова кар’єра Павла Петровича. Він добровольцем іде на російсько-японську війну, після якої стає флігель-ад’ютантом імператора Миколи II, із 1910 року — командиром Фінляндського драгунського полку, з 1911 — лейб-гвардії Кінного полку, а в березні 1912 отримує звання генерал-майора і зараховується до Імператорського полку.

Від Кия до Григорія Сковороди

Полянський князь Кий, ім’я якого вперше згадується у «Повісті временних літ», і з яким пов’язують назву нинішньої столиці України, поклав початок міського життя у Києві ще в V столітті. Нестор-Літописець, автор «Повісті…» подає важливу інформацію про свого героя – Кия, який, за його словами, був і у Константинополі, і на Дунаї. Для створення історичного портрету князя свідчення Нестора відіграють найважливішу роль, на думку сучасних істориків.
На жаль, не так багато відомо дослідникам про Кия. Зі слів польського історика XV століття Яна Длугоша знаємо, що «після смерті Кия, Щека і Хорива, успадковуючи по прямій лінії, їхні сини і племінники багато років панували у русинів, поки спадкоємність не перейшла до двох рідних братів Аскольда і Діра».

Перша світова війна: братовбивча для українців

Перша світова війна поставила Україну в стан розірваності між Німецькою імперією на чолі з кайзером Вільгельмом II, Австро-Угорщиною Франца-Йосипа та імперією Миколи II.
1914 – 1917 рр. стали трагічними сторінками в історії Галичини та й, мабуть, усієї Західної України. Людей зі Східної Галичини засилали в Сибір, куди багато з них не доходило, помираючи в дорозі. Через погіршення стосунків Російської та Німецької імперій Західна Україна стала справжнім плацдармом, де проходили кровопролитні бої.
«Обидві імперії, Російська й Австро-Угорська, стояли на порозі нових могутніх революційних потрясінь, в ході яких український народ, що насправді потерпав від першої світової війни, знову доводив своє історичне право мати власну державу, переживав гіркоту поразок і втрачав своїх найкращих синів...».

Битва на Синіх Водах: початок кінця Золотої Орди?

Так звана «битва на Синіх Водах» між військом Великого князя Литовського Ольгерда Гедиміновича і ордами монголо-татарських правителів на Поділлі, відбулася у 1362 році. Фортеця Торговиці (нині село у Кіровоградській області) на той час вважалася важливим стратегічним центром Поділля, тому для Ольгерда було принциповим відвоювати ці землі у монголів.
Через те, що збереглося дуже мало літописних згадок про битву, історики досі не можуть дійти консенсусу щодо місця, де вона проходила. Наразі археологами знайдено декілька предметів того часу: скелетів, черепів і монет, які повинні пролити світло на цю подію.

Український мушкетер Юрій Немирич

Стаття містить матеріали про одну з неординарних особистостей XVII століття Юрія Немирича. Немирич отримав блискучу освіту, студіюючи науки у провідних університетах Польщі, Німеччини, Голландії та Великобританії.
Заслуговує на увагу той факт, що Юрій Немирич, живучи у добу Хмельниччини, розпочав війну на боці Польщі. Переосмисливши події в Україні та суть війни, перейшов на бік козацтва і залишився в історичній пам’яті українців як автор проекту “Гадяцького договору». Сам договір, що був укладений 16 вересня 1658 року, передбачав входження Гетьманщини в склад Речі Посполитої, як рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви.

Хустка стратегічного значення

Після смерті князя Київського, хрестителя Київської Русі Володимира Великого Закарпатська Русь, яка зараз знаходиться на території одразу трьох держав – України, Словаччини і Польщі – залишилася поза увагою його нащадків. Саме тому на ці території в XI столітті все частіше починають прориватися половці.
Аби уберегти місцевих жителів і не допустити панування ворожих племен на Закарпатській Русі, угорський король Ласло наказує збудувати замок у місті Хуст. З тих пір Хустська фортеця була неприступною аж до XVII століття. За іронією долі замок був на половину зруйнований не від рук нападників, а від природної стихії.

Фортеця Замкової гори

Фортеця на Замковій горі в Мукачеві з 1086 року слугує надійною захисною спорудою для мешканців міста. Збудована була за наказом угорського короля з династії Алпадів Ласла І Святого, який прагнув захистити Мукачеве від постійних набігів половців. Бастіони і стіни фортеці захистили місцевих жителів і від набігів монголо-татар у XIII столітті.
З XVII століття замок перейшов у власність трансильванських князів Ракочіїв. У 1711 році гвардія князя здає фортецю австрійцям, після чого Ференц ІІ Ракочій відмовляється від «такого миру» і закінчує своє життя у вигнанні.

Привиди старого Львова

Львів є не тільки культурним центром Західної України, але й містом з величезною кількістю романтичних і трагічних історій про кохання, розповідей про духів, таємничих легенд і, подекуди, міфів.
Багато з цих неоднозначних і досі не доведених фактів художньо описані Юрієм Винничуком у книзі «Легенди Львова».
У статті читаємо розповіді про привидів Домініканського собору, міської ратуші та про неспокій душі Івана Франка.

Нічний імператор

Олексій Григорович Розумовський, російський генерал-фельдмаршал, більше відомий на своїй Батьківщині як Олекса Розум, син реєстрового козака Григорія Розума та Наталії Розумихи. Рідна ж земля російського графа знаходиться на території сучасної Чернігівщини.
Історичні джерела свідчать, що Олекса дуже швидко став фаворитом імператриці Єлизавети І завдяки неабияким вокальним здібностям. До речі, маючи талант і хист до співів, майбутній граф ще у дитинстві пішов співати у церковний хор.
Прізвисько «Нічний імператор» Розум-молодший отримав після листопадового перевороту 1742 року, ставши після цих подій фельдмаршалом Російської імперії.

Княгиня пані Орися

Українська драматична акторка, письменниця й перекладачка, дочка Івана й Оксани Стешенків, онука Михайла Старицького… Ірина Іванівна Стешенко походить з роду Старицьких, які, у свою чергу, є нащадками Рюриковичів.
Ірина Стешенко, або пані Орися, як називає її автор статті Лесь Танюк, режисер театру і кіно, була духовно багатою і освіченою людиною. Активно займалася перекладами п’єс Генріка Ібсена, Мольєра, Шекспіра, Гете; грала головні ролі в різних театрах України, серед яких був і Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка.
Окрім того, підтримувала зв’язки із дисидентами-шістдесятниками, за що у 1970 р. Була виключена зі Спілки письменників України.
Про історію життя та кохання пані Орисі читаємо у статті Леся Танюка.

Бронзовий Фенікс

Дзвони собору Святої Софії, зазначає автор статті, пережили не найлегші часи свого існування. Наприклад, московський князь Іван IV свого часу наказав вирвати язика головного, вічевого дзвона, цар Петро I переливав дзвони на гармати.
Найтяжча пора для дзвіниці собору настала з приходом до влади більшовиків. У Радянському союзі «Бога не було», через те до храмів і церков ставилися відверто вороже, а подекуди й зовсім брутально. До відновлення колишньої краси дзвонів у 90-х роках долучився професор Київського університету культури Георгій Черненко, який за освітою є музикантом.
Про те яка доля спіткала «бронзових феніксів» та про їх відродження з попелу століть – далі у статті.

Таємниці Золочівського замку

Золочівський замок, що знаходиться у місті Золочеві на Львівщині, має багату і насичену таємницями історію. Вперше його назва згадується у 1532 р. Пізнішу долю стін замку вирішує діяльність Якоба Собєського, батька блискучого польського короля Яна III Собєського.
Автора відсилає читача до подій XVII століття – час, коли Ян Собєський став королем Речі Посполитої (1674 р.). Важливою історичною інформацією є опис життя дружини Яна III Марії Казимири Луїзи де Гранж Д’Арк’єн, більш відомої під польським іменем Марисенька, і тої ролі, яку вона відіграла для існування замку.
На сьогоднішній день Золочівський замок є музеєм-заповідником, відділом Львівської картинної галереї, що входить у туристичний маршрут «Золота підкова Львівщини».

Микола Кузнецов: розвідник-терорист чи борець за щастя людства?

Микола Кузнєцов, радянський розвідник-диверсант, під час Другої світової війни виконував терористичні завдання радянського командування по нейтралізації керівників окупаційної німецької адміністрації. До прикладу, серед його «спеціальних операцій» були завдання вбити віце-губернатора Галичини Отто Багера і шефа канцелярії галицької канцелярії Гайнріха Шнайдера.
Автор статті акцентує увагу на досить неоднозначних для українців наслідках дій Кузнєцова, зазначаючи, що після кожного голосного вбивства, здійсненого розвідником, німці знищували до 300 наших співвітчизників.

Чому було забуто імператрицю Адельгейду?

Життя Євпраксії-Адельгейди Всеволодівни, дочки Великого князя Київського Всеволода, онуки князя Ярослава і сестри Володимира Мономаха нині є однією із «забутих» сторінок історії Середньовіччя. У 15 років Адельгейда вийшла заміж за маркграфа (посадовець, що відповідав за захист прикордонної території) Північної Саксонії Генріха Штаденського. За півроку її чоловік помирає. Історики висувають припущення, що не останню роль в цьому зіграв Генріх IV, імператор Священної Римської імперії, який після цього попросив руки молодої вдови.
Ім’я «Євпраксія» Адельгейда Всеволодівна прийняла, постригшись у 1109 р. в черниці.
Про знущання Генріха IV над своєю дружиною, та про те, чому Євпраксія-Адельгейда стала «розмінною монетою» на політичній арені XI століття – далі в статті.

Соломія ПАВЛИЧКО: «Фемінізм - непоганий інструмент, щоб назвати речі своїми іменами»

«Покоління — це річ дуже умовна. Як правило, покоління «починається» більш-менш гармонійно, а потім всередині нього виникають дуже серйозні поділи й проблеми. Так було завжди й у цьому поколінні, яке я вважаю більш-менш своїм, воно так само є. Я можу назвати людей, які дають мені відчуття комфорту. Це Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Василь Герасим’юк, Ігор Римарук. Є трішечки старші люди, як, скажімо, Богдан Жолдак. Так само Володимир Діброва, львів’янин Юрій Винничук, творчість якого мені дуже подобається. У літературознавстві — це Тамара Гундорова, Віра Агеєва, Марія Зубрицька зі Львова. Але всі вони не ті, що цнотливо зберігають і трепетно несуть «традицію», а, швидше, мають руйнівні творчі інстинкти, схильність до іронії, навіть епатажу. Літературознавець не може поставити себе поряд з прозаїком чи з поетом за відведеною йому в культурі роллю, але те, що роблять ці люди, дає мені відчуття комфорту. Навіть якщо окремі деталі можуть не подобатися»

Андріївська церква: храм, що витає в небі, із джерелом підземним

Андріївська церква, що стоїть нині на Андріївській горі у Києві, має багату історію.
Ініціатива побудови храму належить імператриці Єлизаветі Петрівні, котра у 1744 році відвідала Київ. Будівництво, що цікаво, відбувалося за проектом російського архітектора італійського походження Бартоломео Растреллі. Щоправда, як зазначає автор, керівник будівництва І. Мічурін припустився фатальної помилки, не пустивши у бік джерела, що знаходилися у горі. З цими джерелами пов’язана легенда, що води в них вистачить, аби затопити не тільки цілий Київ, але й увесь світ.
Після смерті імператриці Єлизавети за церквою перестали доглядати. У стані капітального ремонту вона знаходиться й донині.

З днем народження, Києве-граде!

Київ є одним із найдревніших міст світу. Тому не дивно, що навколо історії його походження та заснування серед науковців точаться постійні суперечки. Не зважаючи на це, у 1982 році Київ святкував своє 1500-ліття.
Появу християнської віри на території Київської Русі історики пов’язують з Візантією, порівнюючи Київ з Константинополем, як столицею вселенського християнства. Ці дані підкріплюються відомостями щодо просвітницької діяльності князя Ярослава Володимировича, за правління якого було закладено Золоті ворота і храм Святої Софії.

Северин Наливайко - «ідейний борець за грошові знаки»

Будучи представником заможного козацтва, Северин Наливайко, вважає автор статті, особисті інтереси ставив вище національних.
Основна теза полягає в тому, що отаман все життя провів у найманих військах, виконуючи польські чи угорські «замовлення». Зазначається також, що Наливайко відрізнявся жорстким характером, під час набігів на міста не шкодуючи ні жінок, ні дітей.
Разом з тим, Северин Наливайко був керівником антифеодального селянсько-козацького повстання у 1594 – 1596 роках. Уславлений в творах Тараса Шевченка, Івана Ле та Ліни Костенко.
Більше про неоднозначність постаті Наливайка - у статті.

Шляхи, які ми обираємо

Митрополит Київської церкви Петро, що був канонізований російською церквою як святець, відіграв важливу роль у політичному і церковному житті Києва XIV століття.
Більше того, автор статті, легендарна українська журналістка Клара Ґудзик, пов’язує з діяльністю митрополита сучасну кризу православ’я: «Значною мірою завдяки його політиці Київська церква, колись світоч православ'я у Східній Європі, втратила не тільки своє значення, а й опинилася у повній залежності від Москви».
Про біографічну інформацію та особливості церковного життя київського митрополита Петра, який, до речі, вважається Небесним покровителем Москви - далі в матеріалі.

Великий Піст і один із ювілеїв українського гетьмана Івана Мазепи

Задля утвердження Української державності гетьман Іван Мазепа до кого тільки не звертався по допомогу. Врешті, зневірившись у намірах польської та російської сторін щодо статусу України, він перейшов на бік Швеції.
Союз Івана Мазепи з Людовіком XII, королем шведським, мав неоднозначні та резонансні наслідки. Петро І настільки розгнівався на гетьмана, що усіма силами намагався дискредитувати його в очах українців. Залякуючи священиків, московський цар наказує накласти на Івана Мазепу анафему, що і було здійснено протопопом Новгород-Сіверським Афанасієм Заруцьким.

Феодосій Углицький

Пам’ять Св. Феодосія вшановується 18 лютого (день упокоїння) та 22 вересня (відкриття святих мощей).
200 років мощі архієпископа пролежали цілими і неушкодженими. Але радянська влада свого часу вирішила дискредитувати святих і отців церкви (Бога ж бо у СРСР не було), видавши постанову на розкриття мощей Св. Феодосія.
Ходять легенди про те, що Феодосій Углицький за життя зцілив не одну людину за допомогою слова божого – молитви. А мощі його при відкритті виявилися нетлінними.
Про це - далі у матеріалі.

Про історичний сенс Хмельниччини

У філософсько-історичному нарисі Мирослава Поповича здійснюється аналіз подій соціально-теологічної ситуації Хмельниччини XVІІ століття. Як зазначає сам філософ: «Сенс історичних подій можна зрозуміти тільки тоді, коли визначено, які можливості ходу історії ці події перекреслювали і які нові можливості відкривали».
Справді, повстання 1648 року під проводом Богдана-Зиновія Хмельницького більше, ніж на 100 років визначили політичний курс України. Внаслідок козацького повстання Річ Посполита втратила контроль над центральною частиною українських етнічних земель. Внаслідок чого утворилася Запорозька Січ, яка стала втіленням кам’яної стіни захисту православної віри.
Про важливість повстання на Хмельниччині та його наслідки розповідає доктор філософських наук Мирослав Попович.

Батько мазохізма Леопольд фон Захер-Мазох

«Батька» мазохіхму Леопольда фон Захер-Мазоха можна вважати одним з перших популяризаторів української культури у світі.
Пишучи оповідання, які часто мали еротичний зміст (концептуально цей зміст був відверто перверсійним, тобто збоченим), німецький письменник вперше розкрив побутове життя Галичини та й усієї Західної України, котра на той час була частиною Австро-Угорщини.
Цікаво те, що фон Захер-Мазох був відданий українському народові і, очевидно, полюбив його колорит настільки, що називає Україну «нашою»: «До того часу, поки Господь дарує мені життя і здоров'я, матиму мужність боротися за нашу країну й український народ».

Живе мистецтво кольорового вітражу

«Вітраж – це орнаментальна або сюжетна декоративна композиція зі скла та інших матеріалів, що пропускають світло» - дає визначення енциклопедичний словник.
Найчастіше така композиція зустрічається у церквах, храмах, каплицях і соборах. Через свою специфіку (мається на увазі пропускання світла) вітраж уважається «живим» мистецтвом. Ось що говорить чернігівський художник Віталій Василевський: «Вітраж, як твір мистецтва, мінливий залежно від часу дня, від настрою сприймання, завдяки тонові та кольорові. І людина повинна сприймати його не як кольорові скельця, а як частину інтер'єру, як частину архітектури, в якій він живе».
Про особливості та історію походження цього мистецтва - далі у статті.

Василь Стус: самотність серед мавп

Василь Семенович Стус був одним із найактивніших учасників українського культурного руху шістдесятників. Будучи людиною радикальної чесності, поет дуже заважав владі втілювати своє тоталітарне єдиновладдя і, таким чином, прикривати власні недоліки. За це Василь Семенович відсидів у тюрмах 12 років.
Під час останнього ув’язнення поет оголосив голодовку, не погоджуючись зі ставленням наглядачів до в’язнів. А з 3 на 4 вересня В.С.Стуса не стало.
У статті яскраво висвітлено філософсько-літературний погляд Юрія Андруховича.
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар