Анна Данильчук - Україна Incognita
Анна Данильчук
Будучи шанувальником подорожей, я стежу за National Geographic, знаю імена популярних блогерів-мандрівників, заздрю тим, у кого експедиції – це робота. Світ не перестає дивувати своїм багатством, а кожне нове відкриття доводить скептикам існування Бога. Бо як же інакше народилися б літаючі риби, полохливі тапіри, різнокольорові папуги, полярні ведмеді, пахучі троянди і сусід Іван.
Наша шкільна вчителька української літератури дуже любила Шевченка. Але не тільки як головного поета нації. І не тільки як самобутнього художника. А й як чоловіка. Вона могла пів уроку мрійливо розповідати про його подорожі, жарти, вуса так, ніби іще вчора він пообіцяв їй нову романтичну зустріч у вишневому садку. Повірте, у набубнявілому підлітковому віці особливо відчуваєш оці щемливі нотки у чиїхось промовах, весь організм налаштований на таке солодке - тому ми її легко розсекретили і спокійно слухали як змінюється її голос у час розповідей про Тараса.
Літо найкраще ладнає із маленькими, затишними містечками, як нині Холм. Його деревам, обважнілим у зелені, важко розправити гілки на вузьких вулицях, і вони плетуть затінок для школярів-на-канікулах і продавців запашної полуниці, які тут всюди. Крізь вікна кав’ярень офіціантки швидко видають льоди* у чергу так, що діти у ній не встигають заплакати, а велосипедисти — спинитися, вони вдячно дзенькають у клаксони, облизують розталий сироп і їдуть далі у справах.
Герої оповідань, писаних у стилі магічного реалізму, іноді пропливають морем над сонними містами, похованими під товщею зеленої води. Будинки й базари, театри й площі, та навіть худесенькі скелети проводжають кораблі хвилями, затихаючи на століття у мулкій імлі.
Зміна сезону аж ніяк не означає відміни подорожі – ліси й вулиці, замки і музеї прекрасні незмінно. Менше сонця легко відшкодувати більшою кількістю глінтвейну або чаю, після холодного дощу особливо смакує гаряча вечеря, а на засніжених дорогах радісно лишати угів слід. Та й не можна, коли геть щиро, половину року чекати тепла температурного, коли навколо повно тепла враженнєвого, розмовного й пізнавального.
Національна, народна мода – це захоплююча мандрівка в минуле, можливість відчути важливі елементи давньої культури, у прямому сенсі, на собі. Карпатські стежки традиційно ведуть у місця, де сховані за високими горами іще живуть старі звичаї та знання, а разом із ними - гуцули, готові те все розповісти.
Є міста де час поспішає, відкриваючи майбутнє раніше строків, як от у Токіо. Є міста, де він застоюється і пліснявіє разом із архітектурою, відстає асфальтом від доріг і протікає дахами. Є міста, де часу немає, як вічно вічний Рим. А є Бердичів. В Бердичеві бовтається багато часів, вулиці живуть кожна в окремому п’ятдесятилітті, ліси загублені в древності, радянськи фабрики вмирають у єврейських синагогах, а для Джозефа Конрада є мультимедійний музей.
Спочатку було слово. Воно стало початком світу, людей і історії. Слів ставало більше, як і людей. Природа творила спеку і сніг, кожна місцевість повнилася инакшими* звуками – лісу і річки, гір і ущелин, тисяч пташок і мільйонів комах. Звуки збиралися в нові слова, складалися у різнорідні речення, будуючи нові мови новим народам. Молитви і прокльони, свідчення і освідчення, жарти й сумніви – усе оживало омовленим.
Часто ми неправильно оплакуємо своїх померлих старих. Ми зберігаємо болісну пам’ять останніх немічних місяців (років, десятиліть), недоречних запитань і однакових історій, забуваючи за тим усю велич людини, її довгого життя, перемог і помилок. Наші спогади про здоров’я і пенсію, витісняють думки про їх молодість і зрілість, модні сукні і посмішки на вицвілих світлинах минулого сторіччя.
У моєму місті страшний совковий РАЦС. Рогатий такий. «Давайте прикрасимо його вишиванкою!» – лунають пропозиції. «Попереду встановимо восьмиметровий пам’ятник Бандері, а приміщення передамо музею національно-патріотичних змагань». За таке не можна не проголосувати, якщо тільки дивитися із тіні комунізму.
Раніше, коли я чула слово «змаг», так і хотілося його продовжити закінченням -ання. Проте, зараз як ніколи розумію, змаг так і повинен лишитися змагом — швидким, динамічним і простим. Наприкінці лютого в Цуманській пущі відбувся уже традиційний патріотично-туристичний змаг «Доброволець», участь у якому взяли понад 40 команд із різних куточків країни. Протягом доби вони долали майже 100-кілометровий маршрут волинськими лісами й болотами, історичними селами й повстанськими стежками.
Історія Київської Русі несправедливо зникла із нашого сьогодення. Навіть у школі її вивчення полишають десь класі у шостому, переходячи до детального, мало не помісяцевого аналізу сумного новітнього періоду. Хоча прикладом (а приклад завше повинен бути успішним) є період великої Київської держави. Саме тоді виникає іще одна забута назва багатих лісових земель на берегах річки Горинь - Погориннє. І перше важливе тутешнє місто - Пересопниця.
Блоги у «Дні» — це мій суб’єктивний погляд на країну, прекрасні сторони якої ми сьогодні вкрай рідко обговорюємо. Про міста і містечка, звичаї і звички, величну історію і дрібні побутові традиції, про людей, які самі є мистецтвом і про відчуття, що дарує нам подорож рідним краєм. Про ті #українські_прекрасності, що надихають, запам'ятовуються і просто змушують стрибати від радості, що вони наші.
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар