Сімейний альбом України - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України
   

Сімейний альбом України

Останні статті розділу
Автор: Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ, «День», Село Слобідка Сатанівська Городоцького району — Хмельницький  0
Коли у кінці 1939 року у Житомирському сільгоспінституті зібрали студентів і оголосили про набір добровольців до комсомольського лижного батальйону, що мав вирушити на війну з Фінляндією, першим підняв руку другокурсник Дмитро Костюкевич, за ним — ще семеро чоловік. Після двотижневої підготовки, під час якої новобранців тренували в переходах на межах з бойовим знаряддям (стріляти вони навчились раніше), їх відправили ближче до кордону з фінами. Завданням батальйону було охорона і супроводження до бойових порядків автоколон із снарядами, патронами, продовольством тощо. У лісах колони часто потрапляли під вогонь фінських снайперів, і тоді охорона вступала з ними у перестрілку. В одній з таких сутичок загинули двоє товаришів Д. Костюкевича по інституту. Після оголошення у березні 1940 року перемир’я добровольці повернулися додому — їх зустрічали як героїв і навіть вручили премії по 500 карбованців. Значно пізніше багато хто з істориків оцінить дії державного і військового керівництва Радянського Союзу у тій війні як бездарні. Однак це в ніякій мірі не може принизити героїзм вояків, які вірили, що виконують свій обов’язок перед Батьківщиною.
Автор: Валерій КОСТЮКЕВИЧ, «День»  0
— Жила-була дівчинка у неакторській, але дуже музичній сім’ї, — розповідає Поліна Василівна. — Батько працював на Півдні, 10 років був у Західній Україні шахтарем, потім сім’я переїхала до Миколаївської області та облаштувалася у селищі міського типу Олександрівка. Моя мама наділена від природи багатьма талантами, свою любов до мистецтва передала мені і молодшому брату. Якби не війна, можливо, вона б стала співачкою чи актрисою. Мама обожнювала кінематограф. Не пропускала жодної картини, яка демонструвалася у клубі. Багато читала про кіно, у нас удома була ціла бібліотека, в якій — словники, енциклопедії, художня і мемуарна література, фотографії популярних акторів.
Нас можна назвати співучою сім’єю. Брат грав практично на всіх інструментах, і ми такі домашні концерти влаштовували, що послухати нас приходили сусіди з усієї округи. З дитинства мене називали артисткою, лицедійство було в крові. Позувала навіть на дитячих фотографіях. Я брала участь у самодіяльності і про жодну іншу професію навіть не думала.
Автор: Тетяна ПОЛІЩУК  0
Автор: Наталка КЛЯШТОРНА, Центр дослідження бойків  0
Мої батьки — діти репресованих (1937 р.) і засланих, зустрілися і одружилися в Сибіру, на своєрідному інтернаціональному п’ятачку (кержаки — пани — бендерівці). І перше, що я засвоїла назавжди: в Сибіру немає національностей, тому що виживає тільки людське. І дякую Богу, що я — сибірячка. Це моя самоідентифікація.
Сім’я матері була розкуркулена (дармоїди), сім’я батька не вписувалася в «епоху хама» (вислів Д. Мережковського) через походження («біла кістка»). За міркуваннями «батька народів», діти відповідали за батьків з 12 років. І мої батьки по повній програмі... Немає сенсу розшифровувати цю програму — вона у всіх репресованих однакова. Але не всіх однаково програмувала... Мама виховувала нас в надзвичайній суровості («ціліші будете!»), майже за уставом, «без божества, без натхнення», караючи за найменшу провину. Мета була благою: ми повинні бути охайні, культурні і освічені і до того ж поводитися скромно, ніде не висовуватися, але покладатися тільки на самих себе, тому що «нас завжди буде видавати прізвище». І те, що пробачать іншим, нам не будуть прощати ніколи.
Автор: Любов КОВАЛЕВСЬКА  0
Автор: Пантелеймон (Панько) ВАСИЛЕВСЬКИЙ, переможець конкурсу «Сімейний альбом України», Дрогобич  0
Олег Дацюк, переможець другого туру конкурсу «Експерт «Дня» і вже наш постійний автор, надіслав до редакції розповідь своєї матері — Зої Іванівни Мілевич, яка свого часу працювала в редакції районної газети на Поліссі. Її дитячі спогади про родинний хутір, думаємо, нагадають кожному з нас свою «малу батьківщину», до якої повернення немає, але воно здається таким можливим.
Кожна людина живе сучасним, минулим, майбутнім. Наш прадід Петро Малашевич був лісничим, знався на лікарських травах, лікував ними людей і худобу, мав неабиякі здібності до столярства, розводив бджоли — мав свою пасіку. Усе це залишилося в роду — передалося його дітям, онукам, правнукам.
Місце заросло травою, бур’янами, чагарником. Залишився маленький пагорб з грудою битої цегли, скла, каміння... Але кожної весни, коли цвіте акація, сюди прилітають пташки, щоб вити свої гнізда, а бджоли — збирати мед. Це місце й тепер називають «хутір Малашевичів».
Автор: Зоя МІЛЕВИЧ, Ужгород  0
Уявіть собі поліську глибинку, ряди старих баняків на кілочках, в яких за традицією готують їжу на багатодітну сімейку, готують, звичайно ж, у печах, де і хліб випікають. І ви зрозумієте наші почуття, коли на околиці села, майже під лісом, ми зупинилися перед новим будинком. Узагалі, після того, «як настала Україна», в Бережниці майже біля кожної старої хати, наче гриби після дощу, почали виростати нові будівлі. Проте ця — без звичних хлівів із хлівчиками — вирізнялася сучасним дизайном, і навіть недокінчений паркан із каміння не псував вигляду, а тільки свідчив, яким солідним буде подвір’я після повного завершення робіт.
Усередині в просторому холі, встеленому килимами, дотлівали останні поліна в каміні. Простора кухня, яка наче зійшла з рекламних проспектів, сучасні європейські меблі у спальнях. Дорога плитка на грубці в холі, стеля, яка коштує чималих грошей. Ванна з гарячою і холодною водою: воду зі свердловини качає економний німецький насос. Продумане планування — можна потрапити просто з будинку в гараж, де стоїть сьогодні «Опель-Омега». І навіть іграшки в цьому домі виявилися не простими, а німецькими!
Автор: Наталія МАЛІМОН,Волинська область  0
Автор: Ніна КРАВЧЕНКО, Ніжин  0
Місто нездійсненних надій, мрій і любові. Тебе я залишив у стані повного занепаду, в біді та безнадії. Вежі костелів, бані церков, замкові стіни, а між ними — ріка і мости через неї. Бруківка старого Ринку пам'ятає багато подій. Погроми жидівських крамниць, демонстрації, будову міського бомбосховища, першу польську танкетку, яка парадувалась, розвертаючись на бруківці, з горою зброї, кинутої польськими вояками, з німцем, що йшов поряд, з чубатими москалями, що втікали в самій білизні 22 червня 1941 року. Все це я бачив своїми очима. Дитяча цікавість гнала мене на вулиці й затримувала там до пізньої ночі. Закличні удари бубна на Ринку, які збирали біля себе цікавих дізнатися про рішення влади. Русяві українки, чорняві жидівочки, біляві полячки проходжались вулицею Францішканською. Кам'яні фігури костела, схилившись, мовчазно дивилися на цю мішанину народів. Перед моїми очима події різко змінювались, і кожен день приносив щось нове.
Автор: Юрій МИКОЛОВИЧ, Івано-Франківськ  0
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар