Сімейний альбом України - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України
   

Сімейний альбом України

Останні статті розділу
Автор: Сергій БОВКУН, Житомир  0
На початку грудня 1982 року в Києві я завітала до сестри знаменитого літературознавця Давида Михайловича Іофанова (1904—1964 рр.). У чергову кампанію переслідування талановитих «інакомислячих» вчених він був помилково звинувачений у шовінізмі й, зацькований надуманими обвинуваченнями, не витримавши громадського осуду, помер у розквіті творчих сил. Усюдисущі кадебісти конфіскували унікальний архів вченого. У бездонних сховищах охранки згинули неоціненні документи, які дослідник збирав усе своє життя.
Іда Михайлівна Іофанова гостинно зустріла мене, й на прощання, вдячна за пам’ять про талановитого брата, подарувала авторський примірник книжки «Н.В. Гоголь. Детские и юношеские годы» (Київ, 1951 рік), яку вчений готував, але не встиг перевидати. Роботи Давида Іофанова й сьогодні, через 50 років після їхньої публікацій, є цінним матеріалом для всіх молодих дослідників
Автор: Рената СМИРНОВА, Полтава  0
Автор: Тетяна ПОЛІЩУК, «День»  1
Автор: Підготував Михайло МАЗУРІН, «День»  0
Автор: Наталія МАЛІМОН  1
Автор: Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ, «День», Село Слобідка Сатанівська Городоцького району — Хмельницький  0
Коли у кінці 1939 року у Житомирському сільгоспінституті зібрали студентів і оголосили про набір добровольців до комсомольського лижного батальйону, що мав вирушити на війну з Фінляндією, першим підняв руку другокурсник Дмитро Костюкевич, за ним — ще семеро чоловік. Після двотижневої підготовки, під час якої новобранців тренували в переходах на межах з бойовим знаряддям (стріляти вони навчились раніше), їх відправили ближче до кордону з фінами. Завданням батальйону було охорона і супроводження до бойових порядків автоколон із снарядами, патронами, продовольством тощо. У лісах колони часто потрапляли під вогонь фінських снайперів, і тоді охорона вступала з ними у перестрілку. В одній з таких сутичок загинули двоє товаришів Д. Костюкевича по інституту. Після оголошення у березні 1940 року перемир’я добровольці повернулися додому — їх зустрічали як героїв і навіть вручили премії по 500 карбованців. Значно пізніше багато хто з істориків оцінить дії державного і військового керівництва Радянського Союзу у тій війні як бездарні. Однак це в ніякій мірі не може принизити героїзм вояків, які вірили, що виконують свій обов’язок перед Батьківщиною.
Автор: Валерій КОСТЮКЕВИЧ, «День»  0
— Жила-була дівчинка у неакторській, але дуже музичній сім’ї, — розповідає Поліна Василівна. — Батько працював на Півдні, 10 років був у Західній Україні шахтарем, потім сім’я переїхала до Миколаївської області та облаштувалася у селищі міського типу Олександрівка. Моя мама наділена від природи багатьма талантами, свою любов до мистецтва передала мені і молодшому брату. Якби не війна, можливо, вона б стала співачкою чи актрисою. Мама обожнювала кінематограф. Не пропускала жодної картини, яка демонструвалася у клубі. Багато читала про кіно, у нас удома була ціла бібліотека, в якій — словники, енциклопедії, художня і мемуарна література, фотографії популярних акторів.
Нас можна назвати співучою сім’єю. Брат грав практично на всіх інструментах, і ми такі домашні концерти влаштовували, що послухати нас приходили сусіди з усієї округи. З дитинства мене називали артисткою, лицедійство було в крові. Позувала навіть на дитячих фотографіях. Я брала участь у самодіяльності і про жодну іншу професію навіть не думала.
Автор: Тетяна ПОЛІЩУК  0
Автор: Наталка КЛЯШТОРНА, Центр дослідження бойків  0
Мої батьки — діти репресованих (1937 р.) і засланих, зустрілися і одружилися в Сибіру, на своєрідному інтернаціональному п’ятачку (кержаки — пани — бендерівці). І перше, що я засвоїла назавжди: в Сибіру немає національностей, тому що виживає тільки людське. І дякую Богу, що я — сибірячка. Це моя самоідентифікація.
Сім’я матері була розкуркулена (дармоїди), сім’я батька не вписувалася в «епоху хама» (вислів Д. Мережковського) через походження («біла кістка»). За міркуваннями «батька народів», діти відповідали за батьків з 12 років. І мої батьки по повній програмі... Немає сенсу розшифровувати цю програму — вона у всіх репресованих однакова. Але не всіх однаково програмувала... Мама виховувала нас в надзвичайній суровості («ціліші будете!»), майже за уставом, «без божества, без натхнення», караючи за найменшу провину. Мета була благою: ми повинні бути охайні, культурні і освічені і до того ж поводитися скромно, ніде не висовуватися, але покладатися тільки на самих себе, тому що «нас завжди буде видавати прізвище». І те, що пробачать іншим, нам не будуть прощати ніколи.
Автор: Любов КОВАЛЕВСЬКА  0
   
  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар