90 життєвих візерунків Олександри Сербенської - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » 90 життєвих візерунків Олександри Сербенської
   

90 життєвих візерунків Олександри Сербенської

Штрихи до ювілейного портрета
Василь Лизанчук

Першого дня календарної весни 1929 р. за здоров’я новонародженої донечки молилося не лише молоде подружжя Софія і Антін Сербенські, доброї і щасливої долі для першої онуки благали Бога бабуся і дідусь Бурки, просили прародичі Марія та Михайло Футуйми, які проживали у старовинному містечку Золотий Потік, що на Тернопільщині. „Ти була дуже бажана дитина”, – говорила вже дорослій Олександрі Сербенській бабуся. Перша дівчинка у Софії та Антона Сербенських померла ще немовлям, а згодом після Лесі ще народилися сестрички Дарія, Діонізія і братчик Юрко.

…У пам’яті Олександри Антонівни  часто зринає залитий сонцем рідний Золотий Потік, мальовничий куточок краси України   – Поділля, яке набуває чару прикарпатського рельєфу: рівнини плавно переходять у щораз вищі пагорби, навколо поважні ліси  – букові, дубові, соснові, мішані, у яких часто й „блуд чіплявся”, прозорі гайки, грайливі потічки, струмки, джерела, води яких вливалися в Стрипу та Дністер, до  яких було рукою подати  – всього кілька кілометрів. І скрізь сліди історії  – руїни замку XVIII ст. над Потічком, козачий  брід на Дністрі, партизанські криївки часів героїчної боротьби Української Повстанської Армії проти російсько-комуністичних загарбників.    

Мимоволі у життєвому часопросторі Олександри Антонівни виринають чорні смуги, які накладалися одна на одну: помирають дворічний братчик Юрчик, тридцятирічна мамина сестра Марійка і її дворічна донечка, татів брат Микола. Коли Лесі Сербенській було лише чотирнадцять, 1943 року відійшов у вічність її сорокарічний тато. Мамі було 35, а коло неї – три донечки. Наступи і відступи військ, холодні й голодні не лише дні, а місяці, роки, грабунки, бомбардування, коли, здавалося, мало загинути все живе. Троє дівчаток з мамою  залізли під ліжко і молилися. Згодом люди в Золотому Потоці говорили, що вдовицю Софію Сербенську із сиротами хіба що чудо врятувало, адже на будинок, а він був великий, критий бляхою, впала в’язка бомб, які не зірвалися…

Злочинна, кривава війна, яку розв’язали  два людиноненависники, узурпатори – нацист Гітлер і комуніст Сталін за володіння світом, відкотилася на Захід, закінчилася. Оживав Золотий Потік. Щоб вижити у повоєнні роки з трьома дітьми, до знемоги працювала Софія Михайлівна. Мамина виснажливість краяла Лесине серце. У голові роїлося: „Як вижити? Як допомогти мамі і сестричкам?”  Нарешті 15-річну дівчину взяли головним бухгалтером райфінвідділу. Тоді Золотий Потік мав статус районного центру. Леся за німців закінчила „Handelschule” – торговельну школу. У 1947 році Леся Сербенська закінчила Бучацьку середню школу з відмінними оцінками, хотіла вчитися далі.     

Любов до української мови і літератури, розуміння, що «треба вчитися», бо без глибоких знань не станеш потрібним фахівцем, подолали психологічний бар’єр труднощів. Захоплювали, відкривали вікно у великий світ мовознавства лекції прекрасних педагогів, відомих науковців Ю. Редька, Б. Кобилян-ського, М. Шкільника, М. Доленка та інших. Практика у міських школах Львова під керівництвом добрих учителів допомагали Олександрі Сербенській у професійному зростанні. Після закінчення педагогічного  інституту викладала українську мову та літературу в Перемишлянській середній школі. Незабаром талановиту вчительку прийняли до аспірантури при кафедрі української мови  Львівського державного педагогічного інституту. Участь у наукових конференціях, перші публікації,  постійні дослідницькі пошуки привели  до поглибленого усвідомлення незбагненного таїнства мови як сутності людського «Я», як могутньої  національно-духовної сили народу.  Мала години на кафедрі – викладала українську і навіть польську мови.

Робота над кандидатською дисертацією про українську юридичну термінологію допомогла Олександрі Антонівні пізнати насамперед жертовну працю української інтелігенції для добра рідної культури. Коли  Олександра Сербенська закінчила аспірантуру, Львівський державний педагогічний інститут перевели до Дрогобича. Багато педінститутських викладачів перейшло на кафедру української мови Львівського державного  університету імені Івана Франка, яку очолював професор Іван Ковалик. На цій кафедрі філологи забезпечували викладання української мови на факультеті журналістики.

Докторську дисертацію на тему «Мова газети і мовотворчість журналіста в аспекті соціально-культурного розвитку суспільства» О. А. Сербенська захистила в 1992 р., коли уже була відновлена незалежність України.

Господь Бог дарував Олександрі Антонівні мудрість, силу волі витримувати натиск кагебістських чисток, спрямованих проти українськості студентів, допомагав не втратити національно-громадянського «Я», не збитися на манівці, а йти чесним шляхом до вершин педагогічно-наукової, свідомої, суспільно-громадської діяльності. Вона готувала і видавала методичні вказівки щодо вивчення студентами сучасної української мови, контрольно-тренувальні вправи до курсу «Сучасна українська мова та практична стилістика». Прищеплювала студентам розуміння, що кожна людина повинна дбати про культуру власного мовлення, бути вкрай чуйною до Слова, бо рівень розвитку української мови, як і мови кожного народу, залежить від рівня індивідуального мовлення тисяч, мільйонів мовців. З цією метою видала «Практикум з курсу «Українська мова в засобах масової інформації», тексти лекцій «Основи мовотворчості журналіста в інтерпретації Івана Франка», опублікувала у наукових збірниках статті «Іван Франко – видатний дослідник української фразеології», «Словник мови художніх творів Івана Франка», «Функції терміна у газетному тексті», «Трансформації фразеологічних одиниць у мові газети», «Мова масово-політичної інформації», «Активні словотворчі процеси в мові сучасної преси».

Студенти факультету журналістики зазначають: Олександра Антонівна Сербенська на лекційних і практичних заняттях наголошує, що у глибинах мови – філософський розум, витончений естетичний смак, багато справді етичного чуття, сліди праці дуже зосередженої думки, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів у явищах природи, багато найсуворішої логіки, високих духовних злетів.

Через пізнання мови пролягає шлях до пізнання людини, народу. Саме тому Олександра Антонівна цілеспрямовано працювала у галузі словникарства. Часто про словники, створені за її участю, можна сказати «перший», «вперше». «Словник паронімів української мови» (співавтор Д. Г. Гринчишин) прийшов до студентів у 1986 р. У той час виникла думка підготувати «Словник труднощів української мови». Співавтор цього словника доцент Анатолій Капелюшний згадує, що Олександрі Антонівні, мабуть, найлегше було дібрати колектив авторів, до якого ввійшли також Д. Гринчишин, О. Пазяк, З. Терлак, і виконати творчу роботу.  Значно важче було надрукувати цю працю. Насторожувало в ній пильних цензорів усе, починаючи з назви. Справді, яких труднощів могла зазнавати, на їхню думку, в щасливі часи вдосконалення розвинутого соціалістичного суспільства в СРСР українська мова, братня мова великої російської, в якій, до речі, вже був словник труднощів, і там ця назва не викликала жодних заперечень. Зрештою, О. А. Сербенській вдалося зробити неймовірне. Словник вийшов (1989) у видавництві «Радянська школа» накладом 140 000 примірників. Це була перша універсальна лексикографічна праця, що охоплювала складні випадки української орфографії, орфоепії, слововживання, словотворення, пунктуації, використання морфологічних і синтаксичних засобів. Пізніше за взірцем цього словника видано інші праці, наприклад, «Універсальний словник української мови» З. Й. Куньч. За ініціативи О. А. Сербенської виходить «Словник-довідник з культури української мови», який витримав уже три видання (1996, 2004, 2006 рр.). Позитивно відгукнулися читачі, насамперед студенти і практикуючі журналісти на текст лекцій О. А. Сербенської «Основи мовотворчості журналіста в інтерпретації Івана Франка» (1993 р.). Серед наукових статей привертали особливу увагу такі: «Мова української преси: стан вивчення, проблеми, завдання» (1994), «Окремі засади засвоєння чинного правопису» (1996), «Дієслівні конструкції в українському науково-технічному мовленні» (1996), «Сучасна правописна практика періодичних видань, її характер і тенденції» (1997), «Культурологія мовленого слова: звуковий лад мови як феномен національної культури» (1999).

Як глибокий науковець, ґрунтовний теоретик, професор О. А. Сербенська не лише з математичною точністю фіксує логічні, правописні, мовностилістичні огріхи у сучасному усному та писемному мовленні, вона заглиблюється у психологічну природу такої мовленнєвої діяльності, що спричиняє породження мовних покручів. У цьому аспекті не втрачає свої актуальності посібник «Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити».

Коли Олександра Антонівна перейшла на посаду професора кафедри радіомовлення і телебачення (липень 1999), вона        цілеспрямовано працює, щоби визначити і донести до студентів, працівників радіомовлення і телебачення розуміння параметрів, які у сучасних умовах не лише визначають сутність живого слова, а й сприятимуть збереженню його краси та природності. Адже усне мовлення первинне. Письмо є вторинним, додатковим щодо усної мови і виникає як спосіб її фіксації.

У ґрунтовній праці «Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей», яку надруковано у 2001 році, є розділ «Наше усне мовлення», у якому зазначено, що коріння усного мовлення сягає сивої давнини, воно сповнене незбагненного таїнства, у нього багато такого, що, за словами Івана Франка, «відчути треба», «серцем зрозуміть».

У наукових працях Олександри Антонівни завжди відчутний подих часу. У тезах «Антропоцентричний підхід до вивчення мови» вона трактує мову як конструктивну властивість людини. Важливою постала проблема «мова в людині» і «людина в мові», тобто аналіз мовної особистості. Концепцію мовної особистості і шляхів її формування академік Сербенська будує на основі власних спостережень і дослідження наукових здобутків у галузі лінгвістики, зокрема праць українських учених і публіцистів І. Огієнка, Р. Смаль-Стоцького, І. Кедрина та інших. У глибині душі Олександра Антонівна передусім талановитий мислитель, повний конструктивних, чутливих на високі морально-життєві вартості почувань, що і в статечному віці перебуває в постійних пошуках, динаміці думок у поєднанні з високим патріотичним світоглядом та прагненням зробити рідне слово вишуканим та неспотвореним. Вроджену любов до українського слова підсилює щоденна науково-педагогічна праця. Для цього О. А. Сербенська використовує все, що їй дано від Бога. Її глибокі знання стали плідною основою фундаментальної монографії «Мовний світ Івана Франка: статті, роздуми, матеріали». Олександра Антонівна аналізує мовну концепцію Івана Франка з проекцією на сьогоднішні проблеми розвитку і функціонування української мови в незалежній Україні, які також пов’язані із зухвальним наступом Росії та п’ятої промосковської колони на усі життєво важливі сфери українського суспільства з метою деформації психіки українців і не лише українців. Прагнення поглинути Україну набуло відверто цинічних форм: Російська Федерація розв’язала російсько-українську війну.

Спостереження О. А. Сербенської над проблемами мовної комунікації в аспекті практики і теоретичних засад Франка-журналіста дало змогу актуалізувати міркування письменника про мовний генотип особистості, який накладає свій відбиток на характер її мовленнєвої діяльності. Доцент Марія Білоус і професор Зеновій Терлак наголосили, що різножанрова, багатоаспектна, оригінальна книга О. А. Сербенської «Мовний світ Івана Франка…» – «не принагідна, приурочена до ювілейної дати франкознавча студія, а вислід багаторічної й ґрунтовної праці професорки, одна з магістральних тем її наукових досліджень. Це спроба звільнитися від усталених догм, що витворилися в умах комуністичного тоталітарного режиму, це намагання зазирнути неупередженим оком у тайники мовного світу Каменяра, щоб збагнути секрети не тільки художньої, а й публіцистичної та наукової його творчості. На сьогодні, коли ми, на жаль, ще не маємо ні енциклопедії українознавства, ні словника мови творів Івана Франка, така праця набуває особливої ваги, оскільки в сконцентрованій, стислій формі творить нам лінгвістичний портрет Велетня духу».               

Українськоцентрична духовна осяйність О. А. Сербенської живиться, наснажується абсолютною загальнолюдською цінністю – благословенною дослідницько-інтелектуальною працею. Прагнучи запровадити словосполучення «екологія слова» як мовознавчий термін, професор О. А. Сербенська у практичному словничку-довіднику «Екологія українського слова» (співавтор М. Білоус) доводить, що йдеться не про синонімічний до вислову «культура мови» відповідник, а про набагато ширше за семантикою найменування. «Гадаємо, на цьому напрямку можна очікувати нових здобутків талановитого мовознавця, що збагачуватимуть не лише соціолінгвістичне, а й філософське, зокрема етико-естетичне, осмислення мовного арсеналу українського народу, його сучасного мовного дискурсу»,  – зазначила професор Анастасія Мамалига з Києва.

За особливі заслуги в розвитку науки і освіти, підготовку наукових кадрів вищої кваліфікації, довголітню науково-педагогічну та громадську діяльність в Університеті Вчена рада Львівського національного університету імені Івана Франка у жовтні 2008 р. присвоїла Олександрі Антонівні Сербенській почесне звання «Заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка». Трохи згодом академік Академії наук вищої освіти України

О. А. Сербенська у книжці «Характерники. Наша вдячність, пам’ять і шана» (2011) напише, що її Навчителі не купались у золоті та розкошах, не нажили статків, жили скромно, плекаючи почуття людської гідності, а їхнім безцінним багатством повсякдень був розум і мудрість. Вони особливі й унікальні своїми здібностями і твердим характером українці. Славетний народ з більш, ніж тисячолітньою історією, має чим гордитись – сотні, тисячі, мільйони людей заслуговують нашої вдячності і пошани. Особистості, які плекали пам’ять свого роду, шанували закладений предками ґен працьовитості, порядності, жадобу знань, усвідомили силу Слова, його сакральність, значення для розвитку особистості та повноцінного життя нації.

За вагомий внесок у розвиток національної освіти, підготовку висококваліфікованих фахівців, багаторічну плідну науково-педагогічну діяльність та з нагоди 350-річчя Львівського національного університету імені Івана Франка Указом Президента України від 10 жовтня 2011 р. Олександру Антонівну Сербенську нагороджено орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. Вона отримала також почесний знак Міносвіти України за розвиток вищої освіти – Петро Могила, за доброчинну працю відзначена нагрудним знаком «Святого Юрія» львівським міським головою, відзнакою Львівського університету «Медаль Івана Франка». Дорогим для неї є присвоєння звання «Почесний громадянин Золотого Потоку».

О. А. Сербенська дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка, опонувала кандидатські й докторські дисертації, написала понад сотню відгуків на автореферати кандидатських і докторських дисертацій та рецензій на підручники, навчальні посібники, монографії, член редколегій кількох наукових збірників, бере активну участь у роботі «Просвіти» та НТШ. Виступала з доповідями, повідомленнями на багатьох регіональних, всеукраїнських і міжнародних наукових конференціях, наприклад, у Львові, Києві, Ялті, Лондоні, Москві, Варшаві, Вроцлаві, Кракові та інших містах, викладала українську мову в Ягеллонському (м. Краків) та Вроцлавському університетах Польщі. Завжди цікавими, актуальними, інформаційно та емоційно насиченими є її виступи по радіо і телебаченню.

Коло науково-педагогічних зацікавлень О. А. Сербенської охоплює лексикологію, термінологію, стилістику, діалектологію та інші сфери української мови. Головною метою її цілеспрямованої, сумлінної, самовідданої праці – повернення всіх українців до цілющих джерел справжньої української мови, до своєї національної гідності, високої духовності й глибокої моралі.            

Ювілей доктора філологічних наук, Заслуженого професора Львівського національного університету імені Івана Франка, академіка Академії наук вищої освіти України, дійсного члена Наукового товариства імені Тараса Шевченка, професора кафедри радіомовлення і телебачення Олександри Антонівни Сербенської (90 років від дня народження, 75 років трудової діяльності, з них 70 – педагогічної, 60 років роботи в Університеті, з них 45 – на факультеті журналістики) є формальною підставою для об’єктивного, правдивого, щиросердного визнання  і поціновування громадськістю, викладачами, студентами, друзями, приятелями, славною родиною її науково-педагогічної, суспільно-громадської діяльності. Це величний візерунок-панорама, що зітканий із осяйно-добропорядних ниток-променів наполегливою, чесною, цілеспрямованою, самовідданою творчо-наснажливою працею заради розвитку і утвердження української мови, високої духовності і чистої моралі, національної свідомості й гідності, громадянської мужності, розбудови незалежної, демократичної, правової, духовно-соборної української України.

З роси і води Вам, високодостойна добродійко Олександро Антонівно, міцного здоров’я, нових науково-педагогічних здобутків, щасливої Долі Вашій Родині! Нехай надалі Вашим духовно-моральним принципом буде псалм: «Надійся на Господа і чини добро, живи на землі і зберігай істину».

 Василь Лизанчук. Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри радіомовлення і телебачення, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка

Теги:
2019-03-01 01:30:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар