7 вересня - Україна Incognita

7 вересня

70. Римляни взяли Єрусалим, придушивши повстання в Іудеї, що тривало чотири роки.

Пограбування римлянами Єрусалима. Копія рельєфу з Арки Тита (музей Beth Hatefutsoth)

Ілюстрація з сайту www.menoraiz.ru

1303. Кульмінація у боротьбі церковної та світської влади: Гійом Ногаро за дорученням короля Франції Філіпа IV Красивого заарештував Папу Римського Боніфація VIII в м. Ананьї. Це було зроблено у відповідь на буллу Папи, в якій той проголосив абсолютний пріоритет церковної влади над світською, і збирався відлучити короля від церкви. Римські війська і жителі міста через три дні звільнили Папу, але наступного дня він помер від апоплексичного удару.

Король Франції Філіп IV Красивий

Ілюстрація з сайту monsalvat.globalfolio.net

1792. Запорожці причалили свої струги до берегів Таманського півострова. У перші два роки міграції на Кубань переселилися 25 тисяч козаків на чолі з отаманом Захаром Чепігою. Вони створили 40 станиць.

1812. Відбулася Бородінська битва між російською і французькою арміями, визначальна у війні 1812 р. (за 125 км на захід від Москви). 

Наполеон зі своїми маршалами під час Бородінської битви

Ілюстрація з сайту www.hrono.ru

12-годинний бій, у ході якого французам вдалося захопити позиції російської армії в центрі і на лівому крилі, завершився відходом французів на вихідні позиції. Наступного дня російська армія відступила. Втрати - близько 30-50 тисяч із французької сторони, 39-45 тисяч – із російської. Бородінська битва вважається найбільш кровопролитною в історії серед одноденних битв. За спогадами французького генерала Пеле, учасника Бородінської битви, Наполеон відзначав: «Бородінський бій був найгарнішим і найгрізнішим. Французи показали себе гідними перемоги, a росіяни заслужили бути непереможними».

1860. Під час візиту до Канади принца Уельського вперше в якості офіційної канадської емблеми використано кленовий лист.

Ілюстрація з сайту http://www.arms-expo.ru

1875. Народився Олександр Мурашко, український живописець, педагог і громадський діяч.

Олександр Олександрович Мурашко. Фото 1905-1906 рр.

Фото з сайту www.liveinternet.ru

Матеріал про Олександра Мурашка читайте в розділі "Історія і Я"

До семи років жив біля містечка Борзни на Чернігівщині, де виховувався бабусею, простою селянкою, яка своїми оповідями про героїчні часи козацтва і народною мудрістю пробуджувала в дитини уяву, любов до природи. Після одруження матері, Марії Іванівни Крачковської, хлопець переїздить до Чернігова, де в його вітчима, Олександра Мурашка, була невелика іконописна майстерня. Господар став активно залучати пасинка до роботи. Наприкінці 1880-х, отримавши замовлення на проведення оформлювальних робіт (ґрунтування стін, малярні і позолотні роботи, виготовлення меблів), вітчим разом із сім'єю й майстернею перебирається до Києва. Підліток опинився в центрі знаменної події, яка сколихнула художні кола Російської імперії: на його очах народжувались розписи Володимирського собору. Олександр спостерігав за роботою таких майстрів, як В. Васнєцов, М. Нестеров. Саме вони та професор Адріан Прахов першими звернули увагу на потенціал «худого, високого, лохматого, соромливого» підлітка.Малювання для Мурашка стає сенсом життя: «Якось розмалював недавно побілену стіну сходів, за що отримав значного прочухана. Мріяв: коли виросту - стану великим художником, але батько й слухати про це не хотів. Йому були потрібні працівники в іконописній майстерні...». Прагнення віднайти нову формулу мистецтва, яка б відповідала характеру часу, стало рисою початку ХХ століття. В Україні митець Мурашко став першим, хто пішов шляхом пошуків та експериментів. Від імпресіоністів йде його ескізність, від арт нуво манера писати широким пензлем, а реалізм оберігав від порожньої формотворчості. Його художня манера схожа з віртуозною художньою манерою шведського художника Андерса Цорна (1860—1920). Але й віртуозу Цорну далеко до колористичних скарбів, що мав не менш талановитий Олександр Мурашко. За ним йшли А. Манєвич, Ф. Кричевський, О. Богомазов, О. Екстер, А. Петрицький тощо.

1919. У Кам’янець–Подільському Народному домі відбувся мітинг широкої громадськості на тему “Боротьба українського народу за визволення від денікінсько–московського ярма”.

1923. Засновано Інтерпол. 

Знак являє собою офіційну емблему ІНТЕРПОЛУ. Знак призначений для кріплення в спеціальне посвідчення співробітників. Виготовлений обмеженим тиражем.

Цього дня у Відні завершив роботу II Міжнародний з'їзд співробітників кримінальної поліції, на якому ухвалили рішення про створення Міжнародної кримінальної комісії з постійним бюро у столиці Австрії. 

Після війни штаб-квартира організації перебралася до Франції, і тоді вперше було використано назву Інтерпол для її телеграфної адреси. Нині штаб-квартира Інтерполу розташовується в Ліоні.

1939. У Німеччині впроваджена смертна кара за «загрозу оборонній потужності німецького народу». 

1941. В Україні німецька окупаційна влада розпочала попереджувальні арешти активних діячів ОУН(Б), цього дня був затриманий керівник північної “похідної” групи М.Климишин. Похідні групи ОУН були створені ОУН («мельниківцями») та ОУНР («бандерівцями») з метою організації зі свідомих українців на українських землях органів місцевого самоуправління під час Другої Світової війни. Організацією Похідних Груп ОУНР та їх керівництвом займався штаб на чолі з В. Куком (псевдо: Коваль, Леміш). Діяльністю ОУН на Наддніпрянщині керував Олег Кандиба (Ольжич). Загальну мету похідних груп обох організацій у стислій формі сформулював мельниківець О. Жданович («Штуль»): «Було ясно, що вибух німецько-совєтської війни вимагатиме від нас швидкої і рішучої дії, щоб в момент замішання, в момент, коли новий наїздник ще не буде закріплений, заняти й розбудувати позиції для дальшої боротьби».

Л.Шанковський "Похідні групи ОУН на центральних і східних землях у 1941-43 рр."

Фото з сайту toloka.hurtom.com

1943. Гіммлер видав наказ по СС про знищення промисловості Донбасу під час відступу.

 

Гайнріх Гімлер, Рейхсфюрер СС (1929—1945), рейхсміністр внутрішніх справ Німеччини (1943—1945), рейхсляйтер (1934), начальник РСХА (1942—1943)

Фото з сайту pioneer-club.org.ua

1990. До Києва з еміграції повернувся Микола Руденко - відомий правозахисник, засновник Української Гельсінської групи, поет, письменник, філософ. Він був відновлений у громадянстві.

 

Микола Данилович Руденко

Фото з сайту uk.wikipedia.org

   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар