4 вересня - Україна Incognita

4 вересня

1791. Людовік XVI підписав першу конституцію Франції, ухвалену установчими зборами напередодні. 

Ілюстрація з сайту www.hrono.ru

За якобінської диктатури була прийнята, але не вступила в силу Конституція I року. Режим Директорії був встановлений конституцією III року. Після приходу до влади Наполеона прийняли Конституцію VIII року.

У результаті революції 1848 року була прийнята Конституція Другої республіки, яку незабаром змінила Конституція 1852 року. Після падіння Другої імперії та недовгого періоду коливань між монархією і республікою Третя республіка була встановлена Конституційними законами 1875 року.

1870. У Франції повалений імператор Наполеон III, проголошена Третя республіка. 

Луї Наполено Бонапарт Наполеон ІІІ

Ілюстрація з сайту ru.wikipedia.org

Як тільки в Парижі отримали повідомлення про Седанську катастрофу (французька армія капітулювала), на вулиці вийшли тисячі городян, вимагаючи повалення імператорської влади і створення уряду національної оборони. Вони прорвалися до будівлі парламенту, і під тиском збройного натовпу депутати були змушені проголосити Францію республікою. Тимчасовий уряд країни, сформований з депутатів від паризьких округів, очолив воєнний губернатор столиці — генерал Трошю. У першому ж зверненні до народу уряд оголосив про намір продовжувати війну, назвавши себе Урядом Національної оборони. Члени уряду потай прагнули укласти мир з німцями, навіть на принизливих умовах. Небезпека з боку озброєного народу лякала їх більше, ніж поразка у війні.

1928. Рада Народних Комісарів УРСР затвердила новий український правопис («скрипниківський»), який діяв до 1933 року. 

Григорій Костянтинович Голоскевич, укладач першого найповнішого орфографічного словника української мови

Фото з сайту http://uk.wikipedia.org

У 1926 році проект «Українського правопису» було опубліковано для обговорення. У числі учасників Всеукраїнської правописної конференції, що відбулась у Харкові 1927 року, були 4 високі урядовці Наркомпросу, 5 академіків, 28 університетських професорів лінгвістики й філологіі, 8 учителів, 7 журналістів і 8 письменників. Брали участь також три представники Західної України: Кирило Студинський, Іларіон Свєнціцький, Василь Сімович. На конференції схвалено новий правописний кодекс, за винятком небагатьох правил: насамперед це стосувалося дискусійних правил написання букв для репрезентації фонем [л]-[л'] та [г]-[ґ], бо саме навколо них виникли найбільші суперечки. На конференції обрано президію Правописної комісії у складі 5 осіб, яка ухвалила 1928 року компромісне рішення щодо дискусійних правил: було взято до уваги основні традиції української мови — галицьку й наддніпрянську. Таке рішення, однак, не мало однозначного схвалення серед укладачів правопису. Зокрема Агатангел Кримський вважав поступки галицькому правопису спекуляцією та політичним заграванням Скрипника із галичанами, а сам галицький правопис — застарілим.

1940. Прем'єр-міністром Румунії став Йон Антонеску. 

Йон Антонеску

Фото з сайту uk.wikipedia.org

Наступного дня він скине короля Кароля ІІ, а 14 вересня стане диктатором. Швидко просувався по кар'єрних сходинах і 1933 року його було призначено начальником генерального штабу румунської армії. У 1937-1938 обіймав посаду міністра оборони; прихильник союзу з гітлерівською Німеччиною. З 1940-1944 - румунський диктатор. З приходом до влади, Антонеску встановив військово-легіонерську диктатуру. Ліквідував будь-який прояв парламентської демократії. Свою політику ґрунтував на масовому терорі й репресіях. Побудував державу за італо-німецьким зразком. У зовнішній політиці підтримував фашистську Італію та Німеччину. Встановив тісні стосунки з гітлерівським блоком. У листопаді 1940 уряд Антонеску приєднався до Берлінського пакту 1940, в листопаді 1941 — до Антикомінтернівського пакту. Для управління землями, окупованими Румунією в роки Другої світової війни, уряд Антонеску створив три губернаторства: Бессарабію, Буковину, Трансністрію. У війні проти СРСР було задіяно 30 румунських дивізій і бригад, що брали участь у боях за Одесу, Севастополь, Сталінград. 23 серпня 1944 під час антифашистського збройного повстання був арештований як воєнний злочинець і 1946 за вироком народного трибуналу Бухареста страчений.

1957. Почався перший політ реактивного пасажирського літака Ту-104 за маршрутом Москва-Нью-Йорк.

Фото з сайту ru.wikipedia.org

1965. У київському кінотеатрі «Україна» під час прем'єри фільму «Тіні забутих предків» відбувся мітинг протесту проти нової хвилі політичних репресій серед української інтелігенції. 

Іван Михайлович Дзюба - один з учасників мітингу протесту

З різкою критикою арештів серед інтелігенції, які відбулися влітку 1965 року, виступили Іван Дзюба, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл. Під їхнім листом підписалося 140 присутніх. Після цього реакція властей була блискавичною — Івана Дзюбу звільнили з роботи у видавництві «Молодь» і виключили з аспірантури Київського педагогічного інституту, Чорновола звільнили з редакції газети «Молода гвардія», Василя Стуса відрахували з Інституту літератури АН УРСР, де він був аспірантом.

1985. Помер Василь Стус, визначний український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, дисидент і політв'язень радянських часів. 

Василь Стус: "Я знаю, що заради щастя рідного народу я міг би всім пожертвувати…"

Фото з сайту www.4post.com.ua

Один із найактивніших представників українського культурного руху 1960-х років. За переконання в необхідності української культурної автономії був заборонений радянською владою і половину життя — 23 роки — позбавлений волі. Автор збірок віршів «Круговерть» (1965), «Зимові дерева» (1965), «Веселий цвинтар» (1971), «Час творчості» (1972), «Палімпсести» (1986). У вересні 1965 р. під час прем'єри фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час.

На початку вересня 1972 р Київський обласний суд звинуватив Стуса в «антирадянській агітації й пропаганді» та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Весь термін ув'язнення перебував у концтаборах Мордовії. По закінченню строку в концтаборі Стуса 1977 р. вислали в Матросове Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях. З ув'язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом…».

Повернувшись восени 1979 р. до Києва, приєднався до Гельсінкської групи захисту прав людини. У травні 1980 р. був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений до 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самотужки здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього.

В одному з листів, адресованому світовій громадськості, російський правозахисник Андрій Сахаров розцінив вирок Стусові як ганьбу радянської репресивної системи. Карався в концтаборі в Кучині (Пермський край). Табірними наглядачами знищено збірку з приблизно 300 віршів. У січні 1983 р. за передачу на волю зошита з віршами Стус на рік був кинутий у камеру-одиночку. 

У 1985 р. Г. Белль висунув творчість Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури. Помер в ув'язненні. Перепохований у Києві. У 1991 р. Стуса посмертно відзначили Шевченківською премією за збірку поезій «Дорога болю». 26 листопада 2005 р. посмертно присвоїли звання Героя України.

1991. Над будинком Верховної Ради в Києві вперше піднято синьо-жовтий прапор.

Державний прапор України

Фото з сайту uk.wikipedia.org

   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар