3 травня - Україна Incognita

3 травня

1469. Народився Нікколо Макіавеллі, політичний мислитель і державний секретар Флоренції.

Ілюстрація з сайту upload.wikimedia.org

Макіавеллі відомий двома своїми трактатами - працею «Володар», а також працею «Роздуми з приводу перших 10 книг Тіта Лівія». 

Він доводить, що політичні події, зміни в державі відбуваються не з Божої волі, не з примхи чи фантазії людей, а мають об'єктивний характер. Недоречно також осягати й вирішувати політичні проблеми, керуючись моральними міркуваннями, бо влада, політика вже за своєю природою є позаморальними явищами. Розуміння політики як об'єктивного явища закладало міцний фундамент політичної теорії як точної, досвідної науки, яка, на думку мислителя, пояснює минуле, керує теперішнім і може прогнозувати майбутнє.

1783. Катерина ІІ указом заборонила селянам Лівобережної України та Слобожанщини переселятися з місць останньої ревізії: відбулось закріпачення селян.

Скасоване кріпацтво у 1861 р. 

1791. Надзвичайний Сейм Речі Посполитої прийняв Конституцію 3 травня - першу конституцією в Європі.

Це перша в Європі конституція в сучасному розумінні, ухвалена на Чотирилітньому сеймі в Польщі. Вона встановлювала устрій Речі Посполитої зберігаючи становість, зміцнюючи виконавчу владу згідно з принципом спадкового престолу; скасувала liberum veto, розширила права міщан, послабила позиції магнатів; скасувала поділ на Корону і Литву. Головними творцями Конституції були король Станіслав Авґуст Понятовський, І. Потоцький, Г. Коллонтай. Конституція втратила чинність після Тарговицької конфедерації та збройної інтервенції Росії.

Конституція 3 травня. Картина Яна Матейко

Ілюстрація з сайту upload.wikimedia.org

Формально першою європейською конституцією була конституція Пилипа Орлика, яка датується 1710 роком, але через несприятливі обставини так і не була впроваджена. 

1815. Утворено Царство Польське, яке згідно з рішенням Віденського конгресу стало частиною Російської імперії.

Ілюстрація з сайту upload.wikimedia.org

Як передбачалось, Царство Польське мало отримати значну політичну автономію, проте царат загалом проігнорував будь-які обмеження своєї влади і скоротив самоврядування. 

Територія Царства Польського приблизно відповідає Люблінському, Лодзькому, Мазовецькому, Підляському і Свентокшиському воєводствам Польщі.

1873. (За новим стилем) Помер Степан Руданський, український поет.

Усі свої твори, включаючи й віршовані переклади, Руданський називав «співомовками» (збірки гумористичних віршів, жартів, приказок і сміховинок про панів, попів, циган, москалів, поляків, євреїв, німців, чортів і т. д., зачерпнутих здебільше з уст народу) - «Пан та Іван в дорозі», «Піп з кропилом», «Баба в церкві», «Циган з хроном», «Вареники», «Хоробрий лях», «Мошко-асесор», «Зайшов німець раз на баль», «Чорт» й ін.

1880. Відкрито перший в Україні львівський кінний трамвай.

1898. Народилась Голда Меїр, прем'єр-міністр Ізраїля.

Фото з сайту ru.wikipedia.org

Голда Меїр народилася в Києві у єврейській сім'ї. У 1906 році разом із сестрами і матір'ю емігрувала до США.

1915. Січові Стрільці здобули перемогу над росіянами у битві за гору Маківка

В результаті героїчної оборони Маківки, повністю зірвались стратегічні плани московського командування. Здобуття вершини, що планувалось на 29 квітня, здійснилось лише 4 травня, при цьому були задіяні всі наявні російські резерви. Внаслідок величезних втрат російські війська не змогли продовжити наступ, і вже через тиждень змушені були поспішно відступати перед надійшовшими австрійськими підрозділами. Особливою мужністю під час боїв за Маківку відзначились частини Українських Січових Стрільців, що в подальшому відобразилось у народній пам'яті.

1924. Помер Микола Міхновський, український політичний та громадський діяч, правник, публіцист, основоположник, ідеолог і лідер самостійницької течії українського руху кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Фото з сайту breader.ru

Ідеолог і лідер самостійницької течії українського руху кінця ХІХ - початку ХХ ст., співзасновник першої політичної партії у Наддніпрянській Україні - Революційної Української Партії (РУП).

2004. Помер Джеймс Мейс, історик, політолог, дослідник голодомору в Україні.

Слово про Джеймса Мейса

18 лютого 1952 — 3 травня 2004

Джеймс Мейс не лише дослідив архівні документи, але й зібрав свідчення людей, які в різні часи виїхали із України до Канади і Сполучених Штатів.

Цю роботу професор Мейс проводив, починаючи із 80-х років, разом із Робертом Конквестом, автором книги "Жнива скорботи". Це відбувалося у ті часи, коли влада Союзу РСР і радянської України навіть не згадувала про існування голодомору.

Фактично світ дізнався про голодомор саме завдяки цим дослідженням. І лише після їх появи українське радянське керівництво почало вимовляти слова "голод 33-го".

В одній із своїх статей Джеймс Мейс так писав про те, чому голодомор став справою його життя: "Мене часто запитують: чому саме я, корінний американець, і навіщо це мені було треба? Не раз мені хотілося запитати у відповідь: а що потрібно було мільйонам росіян, євреїв, вірменів, зрештою, українців у цій далекий, Богом забутій країні - моїй Америці? Тому що американські громадяни українського походження вимагали досліджень, і мені судилася така доля, що ваші мертві обрали мене. І так само, як не можна займатися історією голокосту і не стати хоч би напівєвреєм, так само не можна займатися історією голодомору і не стати хоча б напівукраїнцем".

Підбірка публікацій Джеймс Мейса щодо досліджень Голодомору 1932-33 р.р. В Україні

Чи був геноцид в Україні: юридичні аспекти

Політичні причини голодомору в Україні (1932—1933 рр.)

Урок геноциду

Геноцид в Україні - «доведено!..»

Повість про двох журналістів

ОСВІТА:

Бакалавр історії, Державний університет Оклахоми, 1973.

Магістр гуманітарних наук, університет Мічігану, 1978.

Доктор історичних наук, університет Мічігану, 1981

Мови: англійська, українська (вільно), російська (добре), польська, німецька (читання).

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД:

1971 - 1981 - Північноамериканський центр вивчення Польщі, Анн-Арбор, Мічіган; компіляція, вивчення новин.

1978 - 1980 - викладач у Мічіганському університеті, Анн-Арбор.

1981 - 1984 - докторант, Інститут україністики при Гарвардському університеті, Кембридж, Массачусетс. Працював разом із Робертом Конквестом над проектом iз вивчення українського Голодомору.

Літо 1984 - запрошений професор Гарвардської літньої школи, директор пілотного проекту «Усна історія українського Голодомору».

1984 - 1986 - науковий співробітник, Інститут україністики при Гарвардському університеті. Проводив незалежні дослідження та керував щотижневим семінаром Інституту.

1986 - 1990 - виконавчий директор, Комісія США з питань Українського Голодомору. Займався повсякденним керівництвом, збором коштів, дослідженнями та складанням доповідей зведеної комісії уряду США, що складалася з чотирьох конгресменів, двох сенаторів, трьох чиновників рівня Кабінету, призначених президентом, і шести представників громадськості, очолюваної республіканцем Деніелом Мікою, а пізніше — Деннісом Хертелем.

1990 - 1991 - старший науковий співробітник, програма з вивчення національностей і Сибіру, Гарріманівський інститут радянології, Колумбійський університет, Нью-Йорк.

1991 - 1993 - науковий співробітник, програма україністики, Університет Іллінойсу.

1993 - 1994 - консультант проекту «Україна», Інститут американського плюралізму, Американський єврейський комітет, Чикаго.

1993 - 1996 - науковий співробітник-спостерігач, Інститут етнополітики при НАНУ, Київ.

1995 - 2004 - професор політології, Національний університет «Києво-Могилянська академія», Київ. Викладав етнополітику, політику США та Канади й політику Центральної та Східної Європи.

1997 - 2004 - консультант і колумніст газети «День»

2001 - 2002 - професор Міжнародного Християнського університету, Київ.

ІНШІ ПОСАДИ:

Американська асоціація україністики, секретар-скарбник (1991 - 1993), член Розширеної ради (1993 - 1995);

міжнародний інститут Голокосту та Геноциду, Єрусалим, член ради (1985 - 1994);

заступник редактора, часопис «Політична думка» (1994 - 2004);

член редакційної ради «Журналу україністики» (1988 - 1990);

член редакції журналу «Сучасність» (1984 - 1991), член редакційної ради (2000 - 2004).

   

Анна Левчук

Сергій Грабовський


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар