27 січня - Україна Incognita

27 січня

1302. Данте Аліг'єрі виїхав із Флоренції. Фактично це було вигнання поета з рідного міста, адже він належав до партії «білих» гвельфів, які зазнали поразки в політичній боротьбі з «чорними». Заочно Данте був засуджений до спалення з конфіскацією майна. Міська влада намагалися змусити його повернутися, але висунуті умови були принизливими для Данте, і він знову був засуджений до смерті. Поет до кінця життя поневірявся по містах Італії й за кордоном.

Поет провів усе життя в поневіряннях по містах Італії та за кордоном і закінчив свій життєвий шлях у Равенні. Винесений йому вирок був скасований тільки в 1966 році! З сайта http://www.liveinternet.ru

1593. Ученого Джордано Бруно кинули у в'язницю інквізиції в Римі. Він був звинувачений у єресі ще в 1575 р. і відтоді ховався від переслідування спочатку на півночі Італії, а потім у європейських країнах. Фатальною для прогресивного науковця стала згода в 1592 р. приїхати до Венеції на запрошення патриція Моченіго, аби навчати того мнемоніці й філософії венеціанського. Патрицій, несприйнятливий до навчання, видав Джордано інквізиції.

Світський суд 17 лютого 1600 засудив до спалення в Римі на площі Квітів (італ. Campo dei Fiori). Кати привели Бруно на місце страти з кляпом у роті, прив'язали до стовпа, що знаходився в центрі багаття, залізним ланцюгом і перетягнули мокрою мотузкою, яка під дією вогню стягувалася і врізалася в тіло. Останніми словами Бруно були: «Я вмираю мучеником добровільно і знаю, що моя душа з останнім подихом вознесеться до раю»

Пам'ятник Джордано Бруно в Римі на Кампо деї Фіорі, місці його страти

1606. У Лондоні Особливий суд засудив до страти учасника «Порохової змови», дворянина-католика Гая Фокса, який намагався підірвати англійський парламент. Хоча Фокс не був главою змови й ініціатором замаху на англійського й шотландського короля Якова, саме йому доручили підпалити ґніт, що вів до наповненого порохом приміщення під палатою лордів. Після арешту в ніч на 5 листопада 1605 р. саме ім'я Гая Фокса стало символом усієї змови. Під тортурами він видав усіх своїх спільників, яких також судили 27 січня.

Звіт про проведення "Порохової змови"

Розправа над учасниками "Порохової змови"

Реконструкція подій 1606 року

1756. Народився Вольфганг Амадей Моцарт, австрійський композитор і диригент. Видатний представник віденської класичної школи композиції, скрипаль-віртуоз, клавесиніст, органіст. За свідченням сучасників, володів феноменальним музичним слухом, пам'яттю і здатністю до імпровізації. Автор опер «Аполлон і Гіацинт», «Цар-пастух», «Дон Жуан», «Чарівна флейта» та ін.

Музичні здібності Моцарта стали очевидними ще в ранньому дитинстві. Коли Наннерл було сім років, Леопольд почав давати їй уроки нотної грамоти. Трирічний Вольфґанґ спостерігав з явним захопленням — і пробував сам грати. Наннерл писала: «Коли йому виповнилося чотири рочки, батько заради забави почав навчати його декільком менуетам та п'єсам на клавірі. Він міг грати без помилок і з найвищою витонченістю, і чітко витримуючи час. У віці п'яти років він уже писав невеличкі п'єси, які грав батькові, а той їх записував на папір»

Моцарт з сім'єю. Художник Кармонтель, 1763 рік

Сини Вольфґанґа Амадея Моцарта: Карл Томас (праворуч) та Франц Ксавер (ліворуч) (малюнок Ганса Гансена, Відень, 1800)

1756. Уайтхоллська, або Вестмінстерська конвенція. Договір між Великою Британією та Пруссією, підписаний у Вестмінстерському палаці Уайтхолл, започаткував «перевертання альянсів» – перегрупування політичних сил у Європі напередодні Семирічної війни 1756-1763 рр.

1760. Помер Микола Ханенко, український політик і державний діяч Гетьманщини, генеральний хорунжий, суддя, дипломат, мемуарист, двоюрідний внук гетьмана Михайла Ханенка і син полковника Данила Ханенка. Працював у «Комиссии перевода и свода правных книг малороссийских» — кодифікаційній комісії для складання кодексу «Права, по которымъ судится малороссійскій народъ» (1728-1743). Двічі їздив до Петербурга з домаганням відновити гетьманську владу в Україні. За гетьмана Кирила Розумовського Микола Xаненко був одним з керівників Генеральної військової канцелярії.

За Гетьмана К. Розумовського Ханенко був одним з керівників Генеральної Військової Канцелярії. Ханенко був високоосвіченою людиною; залишив листування зі своїм сином Василем (частина опублікована в «Чернігівських Губернських Відомостях» (рос. «Черниговских Губернских Ведомостях»), 1852), відомі «Щоденники» (рос. Дневники), що охоплюють події 1719 — 1754, цінне джерело до історії України («Дневник» за 1727 — 52 pp. надрукований у КСт. 1883 — 84 й окремо, К. 1884; «Дневник» за 1719 — 21 pp. і «Партикулярний журнал» за 1754 теж опублікований у КСт. 1896; «Дневник» за 1732 — 33 — у «Черниговских Епархиальных Известиях», 1865; «Діаріуш или журнал» за 1722 видав О. Бодянський у «Чтениях», 1858, І). Ханенко залишив багатий архів з цінними історичними матеріалами: українл-московські договори (так звані «гетьманські статті»), конституції польських сеймів, укази царського уряду XVII — XVIII століть, службові й родинні папери, рукопис «Краткое описание Малороссийского края», Бендерська конституція 1710 року

1790. Народився Петро Гулак-Артемовський, український письменник, учений, перекладач, поет, байкар. Був деканом словесного факультету та ректором (1841—1849) Харківського університету. Байка «Пан та собака» Гулака-Артемовського — найгостріший твір української літератури ХІХ ст., ідейний зміст якого співзвучний тогочасним прагненням проти кріпацтва, проти ставлення до кріпака як до робочої худоби.

Не закінчивши академію, у 1813 році почав викладати в приватних пансіонах Бердичева, вчителював у будинках багатих польських поміщиків. У 1817 році переїхав до Харкова і вступив до університету вільним слухачем словесного факультету, і тоді ж, завдяки заступництву попечителя Харківського навчального округу графа Потоцького, затверджений Радою університету лектором польської мови. З 1820 року йому було доручено викладання також російської історії, географії та статистики. У 1821 році П. П. Гулак-Артемовський здав кандидатський і магістерський іспит, захистив дисертацію на тему «О пользе истории вообще и преимущественно отечественной и о способе преподавания последней» і отримав ступінь магістра. Через два роки був обраний ад'юнктом російської історії та статистики, у 1825 — екстраординарним; 1828 — ординарним професором. У 1831 і 1833 рр. — секретар етико-політичного відділення, член училищного комітету при Харківському університеті. З 1841 р. до виходу у відставку в 1849 р. — ректор Харківського університету У 1855 р. Гулак-Артемовський обраний почесним членом Харківського університету. Крім того, П.П. Гулак-Артемовський з 1818 р. викладав французьку мову в Харківському інституті благородних дівчат, а з 1827 р. також керував навчальною частиною Полтавського інституту шляхетних дівчат. Він належав до числа засновників «Українського журналу». Був член Московського товариства аматорів російської словесності, Королівського товариства друзів науки у Варшаві

1836. Народився Леопольд фон Захер-Мазох, австрійський письменник походженням із Галичини. Автор романів і новел на еротичні, а також фольклорні теми («Венера в хутрах», «Дон Жуан із Коломиї», «Галицькі оповідання», «Єврейський Рафаель»).

У 1848 році він пережив подію, яка надовго врізалася йому в пам'ять: молода родичка забрала його з собою на одну з празьких барикад, обороною якої вона керувала з пістолетом в руці. У його підсвідомості закодувався образ молодої жінки в хутрі, яка командує чоловіками. Черговим випробуванням для психіки юнака стала перша любов до Анни Котвіц, яка була значно старша за нього за віком. Їх сексуальний зв'язок носила садомазохістський характер. Після виходу у світ найбільш відомого твору Захер-Мазоха «Венера в хутрі» (1870) черговим коханкам доводилося перевтілюватися у літературних героїнь, щоб задовольнити його своєрідні потреби

Легендарний твір Леопольда фон Захер-Мазоха. З сайта http://nashformat.ua

1839. Народився Павло Чубинський, український етнограф, фольклорист, поет, громадський діяч, автор слів Гімну України («Ще не вмерла Україна»). Досліджував побут, звичаї, говірки, фольклор та народні вірування.

Дехто з сучасників Чубинського свідчили, що він написав свій твір під впливом почутої сербської патріотичної пісні. Були різні спроби його за-музичити. Згадують (Леся Українка, Леонід Білецький), що "Ще не вмерла Україна" співали на мотив сербського національного гімну, а також "однієї чеської пісні" (М. Драгоманов)

Павло Чубинський із дружиною Катериною Порозовою. З сайта http://gazeta.ua

1859. Народився Вільгельм II (Фрідріх Вільгельм Альберт Віктор фон Пройсен), німецький імператор, останній кайзер Німеччини та королем Пруссії в1888-1918 рр.; із династії Гогенцоллернів. Під час його правління були ухвалені такі соціальні реформи, як заборона роботи в неділю, заборона нічної роботи для жінок і дітей, заборона роботи для жінок в останні місяці вагітності, обмеження дитячої праці для дітей молодших 14 років, що позитивно вплинуло на розвиток економіки країни. Вільгельм ІІ говорив «Je veux etre un roi des gueux» (французькою – «Хочу бути королем бідних») – і впроваджував відповідні податкові реформи. У 1890 р., проголосивши т. зв. новий курс, активізував зовнішню політику Німеччини, спрямовану на боротьбу за переділ світу. Разом з іншими правителями європейських держав сприяв розв'язанню І Світової війни і програв її. У січні 1918 р. кайзер Вільгельм наполягав на підписанні мирного договору з Україною, і тоді Німеччина разом з іншими країнами Четверного союзу визнала Українську Народну Республіку незалежною державою. Згодом кайзер підтримував гетьмана України Павла Скоропадського. У листопаді 1918 р. під час революції в Німеччині Вільгельм зрікся престолу й виїхав до Голландії. За Версальським мирним договором 1919 р. Вільгельм, оголошений винуватцем війни, підлягав суду Міжнародного трибуналу. Але уряд Нідерландів відмовився його видати, а держави-переможці не наполягали на видачі. До кінця своїх днів Вільгельм прожив у Голландії.

П'ятнадцятирічний Вільгельм в уніформі лейтенанта 1-го гвардійського піхотного полку

Вісімнадцятирічний Вільгельм II

Кайзер незабаром після вступу на престол, 1888 рік

Вільгельм II і князь Бісмарк

Кйзер Вільгельм II у польовій формі в роки першої світової війни

Імператор з родиною, 1896 рік

1860. Уперше опубліковано повне видання «Кобзаря» Тараса Шевченка.

Форзац першого видання

1880. Томас Едісон запатентував електричну лампу розжарювання.

1924. Похорон Володимира Леніна та відкриття його мавзолею в Москві. В ті дні було дуже холодно: вночі мороз посилився до 28 градусів. Мерзлу землю доводилося відігрівати багаттями, що майже не допомагало, і рвати динамітом. Роботи над могилою та спорудженням мавзолею тривали вдень і вночі. Поки готувався котлован, на Червоній площі збивали каркас споруди. Будівельники покинули мавзолей тоді, коли на площу вже вступав почесний військовий ескорт. Траурна хода тривала шість годин. О 15.50 загули гудки всіх фабрик, заводів та вокзалів, годинник на Спаській вежі заграв «Інтернаціонал». Труну внесли в мавзолей під залпи гарматного салюту і спів «Вы жертвою пали в борьбе роковой», опустили в центрі залу на постамент і накрили прапорами ЦК РКП (б) й Комінтерну. Перший мавзолей був не схожий на нинішній. Над землею підносився темно-сірий куб, увінчаний невеликою триступінчатою пірамідою. Його висота досягала приблизно трьох метрів. Цього ж дня біля мавзолею була виставлена почесна варта.

Крупська на похороні Леніна

Фелікс Дзержинський і Климент Ворошилов біля труни Володимира Леніна

Похорони В. І. Леніна. Колони трудящих біля Будинку профспілок 23-24 січня 1924

Будується перший мавзолей Леніна. Фото з сайта http://kpss-ru.livejournal.com

1927. Народився Олекса (Олексій) Тихий, український дисидент і правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи. Закінчив філософський факультет Московського університету. У 1948 р. вперше засуджений військовим трибуналом Сталінської (тепер Донецька) області за критику кандидата в депутати на 5 років позбавлення волі, але військовий трибунал МВС Українського округу замінив покарання на умовне. Заарештований у лютому 1956 р. за листа, надісланого до ЦК КПРС із протестом проти введення військ Варшавського договору в Угорщину. «За антирадянську агітацію та пропаганду» засуджений на 7 років таборів і 5 років позбавлення громадянських прав. Після звільнення у своїх публіцистичних творах виступав проти утисків української мови та національної культури на Донеччині, писав відповідні листи до органів влади. У листопаді 1976 р. підписав перші документи Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод. Знову засуджений у липні 1977 р. (10 років позбавлення волі із засланням на 5 років). Визнаний судом «виключно небезпечним рецидивістом». Карався в Мордовії, у березні 1980 р. був переведений у табір особливого режиму для політв'язнів у с. Кучино Чусовського району Пермської області, де помер після важкої хвороби. Постановою пленуму Верховного суду УРСР від 7 грудня 1990 р. вироки щодо Тихого скасовано, справу закрито «за відсутністю складу злочину». У листопаді 1989 р. Тихий разом із побратимами Стусом і Литвином був перепохований на Байковому кладовищі в Києві.

Літературна і правозахисна діяльність Тихого стала причиною його другого арешту на початку лютого 1977. Справу Тихого було об'єднано зі справою колишнього секретаря парткому Спілки письменників України М. Руденка. У червні-липні 1977 під час судового процесу («процес по справі Руденка-Тихого») в Дружківці (Донецької області) звинуваченням у «антирадянській агітації і пропаганді» та «за незаконне зберігання зброї» (було підкинуто гвинтівку). 21 липня 1977 оголошено вирок: за ст. 62 ч.2 КК УРСР Тихого було позбавлено волі на 10 років з засланням на 5 років та за ст. 222 ч. І — на 3 роки; остаточно — 10 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії особливого режиму з засланням на 5 років. Визнаний судом «виключно небезпечним рецидивістом». Місцем покарання був визначений табір особливого режиму ЖХ-385/1, с. Сосновка в Мордовії, звідки він був етапований до лікарні в м. Нижній Тагіл

1944. Наказом Головного командування УПА в Українській повстанській армії заснована своя нагородна система. Нагороду міг отримати будь-який вояк, незалежно від рангу та службових обов'язків. Пропозиції щодо відзначення могли подавати сотенні УПА або вищі командири. Після затвердження комісією УГВР або відповідним штабом виходив наказ про відзначення вояків, а повідомлення публікувались у повстанських газетах. Нагородженим надавався титул «Лицар Золотого (Срібного чи Бронзового) хреста бойової заслуги». Першим із повстанців, хто отримав найвищу нагороду УПА – Хрест бойової заслуги, посмертно став Дмитро Карпенко на прізвисько «Яструб».

Елемент експозиції - нагороди УПА. З сайта http://upa.in.ua

1945. Перший Український фронт Червоної армії звільнив концентраційний табір Аушвіц.

Детальніше – Аушвiц-Бiркенау: за колючим дротом пам’яті

1962. Рішенням Ради міністрів СРСР імена членів «антипартійної групи» Молотова, Кагановича й Маленкова ліквідовані з усіх назв населених пунктів, установ і організацій.

1973. У Парижі підписана хартія про припинення війни й відновлення миру у В'єтнамі. Угоду украли представники США, Демократичної Республіки В'єтнам (Північний В'єтнам), В'єтнамської Республіки (Південний В'єтнам) і тимчасового революційного уряду Південного В'єтнаму. Договір передбачав виведення американських та інших іноземних військ із В'єтнаму. Державний секретар США Генрі Кіссінджер і спеціальний представник уряду ДРВ Ле Дик Тхо за досягнення цієї угоди отримали Нобелівську премію миру. Американці вивели свої війська, але бойові дії тривали ще понад два роки.

2005. Генеральна асамблея ООН почала з хвилини мовчання спеціальне засідання, присвячене 60-й річниці визволення в'язнів нацистського концтабору в Освенцімі. Глава зовнішньополітичного відомства ФРН Йошка Фішер заявив, що демократична Німеччина винесла уроки з непоправних помилок попередніх поколінь німців (за час існування цього концтабору в ньому загинули, за різними оцінками, від 1,5 до 2,2 млн. осіб).

   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар