1917-й. Петроград - Україна Incognita
Сергій Грабовський

1917-й. Петроград

Як представники мізерної в ті дні партії більшовиків увійшли в пітерську Раду

Датою початку революційних подій небезпідставно вважається 23 лютого за юліанським, або 8 березня 1917 року за григоріанським календарем. Тобто — Міжнародний день жінок-робітниць, започаткований за сім років до того з ініціативи німецької соціалістки-феміністки Лені Ґрюнберг. Якщо брати до уваги зовнішній бік справи, то розпочалося все у Петрограді. І почалося якось дивно, бо ж хіба перший раз у російській історії бунтували баби, навіть у столиці? І хіба вперше страйкували робітники? Досі завжди знаходилося кому їх розігнати, завжди імператор-батечко мав під рукою і вірні війська, і вправних царедворців, і вдосталь грошей, і, головне, любов до себе з боку значної частини загалу — як вищих верств суспільства, так і простолюду. Проте цього разу все сталося інакше. Хоча, коли почався бунт, ще ніхто не здогадувався, що це не бунт, а революція, й уся «пристойна» публіка дружно пішла до Мейєрхольда на довгоочікувану прем’єру «Маскараду». І що там воєнний час, що там якийсь вінценосний Ніколашка зі своєю Александрою і своїм почтом, коли чарівник Мейєрхольд створив таку неймовірну виставу!

26 лютого (11 березня) імператор у відповідь на революційні події (суті яких він не міг зрозуміти) наказав стріляти по «врагам Отечества», не жаліючи патронів, одночасно перервавши роботу Державної думи аж до квітня. А імператриця відреагувала так: «Это — хулиганское движение, мальчишки и девчонки бегают и кричат, что у них нет хлеба, — просто для того, чтобы создать возбуждение, — и рабочие, которые мешают другим работать. Если бы погода была очень холодная, они все, вероятно, сидели бы по домам». Чи виходила імператриця надвір? На численних фотографіях зафіксовано: у Петрограді повсюди лежить сніг, усі тепло вдягнені...

А тим часом унтер-офіцер лейб-гвардії Волинського полку Кирпичников самочинно відвів свою півроту до казарми, бо солдати не хотіли стріляти у страйкарів. Назавтра він виведе її на вулиці, щоб стріляти не у страйкарів, а у представників влади. До нього приєднаються інші унтери зі своїми підрозділами та деякі молодші офіцери («братці, ми з вами!»), потім — увесь Волинський полк, потім — інші полки столичного гарнізону, набрані переважно в Україні; підгулялі офіцери протверезіють, одні спробують загасити бунт й одержать кулю в лоб, інші — передусім прапорщики й поручики — начеплять великі червоні банти і за всіма правилами тактики поведуть солдатів-фронтовиків штурмувати поліцейські дільниці та приміщення охранки, а потім із боєм братимуть урядові установи. До них пристануть студенти, які здобудуть зброю (іде світова війна, і це зробити неважко), робітники-страйкарі (збройних заводів у Пітері повно), і трьохсотлітня династія Романових за кілька днів упаде, як перезрілий плід, а велетенська імперія перейде до рук розгублених політиків. 27-го вранці вони створять Тимчасовий комітет Державної думи на чолі з Миколою Родзянком, а ввечері відкриється перше засідання Петроградського Совєта робітничих депутатів, який обере своїм головою лідера думських соціал-демократів і члена Тимчасового комітету Думи Ніколая (Карло) Чхеїдзе. В ніч на 28 лютого Тимчасовий комітет у зверненні до народів Росії заявить, що бере на себе організацію нової влади та до утворення Тимчасового уряду державне управління здійснюватимуть комісари із членів Думи. 1 березня на вечірньому засіданні Пєтросовєта відбулося його об’єднання з утвореного з представників Петроградського гарнізону Совєта солдатських депутатів; після цього об’єднаний Совєт затвердив «Приказ №1» про перехід командування у військових частинах від офіцерів до виборних комітетів і солдатських Совєтів. Більшістю голосів 2 (15) березня Петроградський Совєт доручив формування уряду Думському комітету. Того ж дня Ніколай II зрікся престолу на користь свого брата Михаїла, який наступного дня також відмовився від трону. Було опубліковано декларацію про програму і склад Тимчасового уряду на чолі з князем Георгієм Львовим, який до скликання Всеросійських установчих зборів взяв на себе всю повноту влади в країні.

Одразу зазначу, що розмови про планування революції в Російській імперії саме на весну 1917-го чи то лібералами, чи то жидомасонами, чи соціалістами — нісенітниця. Ні, звичайно, змін у Росії хотіли десятки мільйонів людей, в тому числі — й змін радикальних. Але революцію як таку ніхто не планував — хоча би тому, що революцію не можна запланувати.

Ба більше: найрадикальніші революціонери виявилися найбільш не готовими до революції. Хоча політичний емігрант Ульянов-Ленін і говорив: «Близится к концу эпоха господства так называемого мирного буржуазного парламентаризма, чтобы уступить место эпохе революционных битв организованного и воспитанного в духе идей марксизма пролетариата, который свергнет господство буржуазии и установит коммунистический строй», однак щодо конкретних термінів настання цієї епохи був песимістом. Виступаючи перед швейцарською аудиторією у січні 1917 року, він сказав: «Ближайшие годы как раз в связи с этой хищнической войной приведут в Европе к народным восстаниям под руководством пролетариата против власти финансового капитала, против крупных банков, против капиталистов, и эти потрясения не могут закончиться иначе, как только экспроприацией буржуазии, победой социализма. Мы, старики, может быть, не доживем до решающих битв этой грядущей революции». Як бачимо, йшлося про народні повстання в Європі, а не в Росії, і то через декілька років, і про те, що вони закінчаться перемогою соціалізму, — але нескоро...

Самі ж революційні події у Петрограді «геніальний» Ілліч в опублікованому «Правдой» 3 (16) березня «Письме издалека» оцінив як результат «заговора англо-французских империалистов», який волею обставин збігся з діями пролетаріату. Опус Ульянова-Леніна з’явився вже тоді, коли в результаті цієї «змови» Ніколай ІІ, а вслід за ним і його брат Михаїл зреклися престолу, натомість постали як Тимчасовий уряд (перший в історії демократичний уряд Росії), так і численні робітничі й солдатські совєти.

Що насправді готували різні думські діячі, представники земств і промислових кіл — це усунення від влади Ніколая ІІ та його оточення, передачу влади великому князю Михаїлу Александровичу як регенту і проголошення імператором малолітнього Алексєя Ніколайовича. Такий намір був не дивним — упродовж шістнадцяти місяців, до березня 1917-го, Російська імперія стрімко втрачала керування, і це за умов війни з Німеччиною. Сформувався блок політичних сил — від кадетів до частини монархістів, від частини генералітету до підприємців. На думку учасників блоку, монархія мусила перетворитися на конституційну (у цей бік «процес пішов», як відомо, в 1905 році, але зупинився на півшляху, а потім відкотився назад). Одним із перших етапів реалізації цих ідей стало вбивство, практично за два місяці до початку революції, у грудні 1916 року, Григорія Распутіна, вплив якого на самодержця і його дружину був колосальним. На весну змовники готували палацовий переворот, і не більше. Та революція їх, як більшовиків, як і закордон (навіть проникливого Черчилля), спіткала зненацька.

Зовнішня канва подій є простою: бездарність адміністрації призвела до того, що в Петрограді не було достатніх запасів житнього борошна. Внаслідок снігових заносів поїзди з продовольством не могли пробитися в столицю імперії, а очистка залізниць проводилася вкрай кепсько. Виникла гостра нестача дешевого житнього хліба, який видавався за картками, тобто за стабільними цінами. Білого хліба вистачало, але він був відносно дорогим, до того ж «простолюд» звик до житнього хліба як одного з основних продуктів харчування. Виникли величезні черги, в яких стояли дружини робітників, дочки-підлітки працюючих робітниць і солдатки — одне слово, незайнята на виробництві частина населення. Годинами стовбичити на морозі, не знаючи, як і чим нагодувати сім’ю, — тут хто завгодно озвіріє. А до всього наспів Міжнародний день жінок-робітниць, який відзначався робітничим Пітером не вперше. Тут й агітатори не потрібні — баби та дівчата й самі б згадали про цей день. І навряд чи він вилився б у щось інше, ніж завжди, — короткі мітинги з лайкою на адресу влади, — але ж зла на владу і на все на світі черга — це готова маніфестація, тільки виведи її з тротуару на бруківку. А хочеш перекрити вулицю — став її впоперек дороги, особливі організаційні й пропагандистські вміння тут не потрібні.

Ну, а далі, коли владі не вистачило городових та козаків (цих традиційних охоронців порядку в імперії), довелося виводити з казарм солдатів. Тільки от не розуміла влада, що це вже не колишні «солдатушки-бравы-ребятушки», а калічені та труєні газом фронтовики, злі на владу не менше, ніж робітниці, а на додачу призвичаєні вбивати ворогів. І не лише тих, на кого цар-батечко вказує, а й тих, хто тобі заважає, — наприклад, своїх же офіцерів, якщо ті по-дурному чіплялися до вояків. А ще солдати дуже не хотіли знову на фронт, під кулі й шрапнель, у холод і голод для того, щоб імператор всея Русі став ще й володарем Константинополя...

Тому лейб-гвардії Волинський полк став випадковою, але закономірною соломинкою, яка зламала спину імперському верблюду. Власне, тим справжні революції й відрізняються від переворотів, що вони виникають на реальному ґрунті як відповідь на виклик доби, проте як глибинний вибух народної стихії, а не наслідок втілення раціональних схем політиків. Максимум, на що спроможні політики, — це розуміти об’єктивні завдання, які ставить революція, бути до неї готовими і спрямувати народну енергію в найбільш раціональне річище.

...І що цікаво: коли створювався Петроградський Совєт і туди запропонували обрати кількох більшовиків, робітники незадоволено загули: «Хто такі? Ми їх не знаємо!» І тоді один із засновників загальноросійської соціал-демократії Чхеїдзе, якого ще не обрали головою Совєту, кинув у зал: «Як вам не соромно! Це наші товариші! Вони щойно вийшли з підпілля, де боролися за краще майбутнє народу!» Таким робом представники мізерної у ті дні партії більшовиків (реально близько 4 тисяч членів) увійшли у пітерський Совєт...

2017-04-07 16:20:20
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар