18 жовтня - Україна Incognita

18 жовтня

1667. Голландцями в Америці заснований Брюкелен (Бруклін). 

Вид на сучасний Бруклін з Манхетену

Фото з сайта uk.wikipedia.org

Бруклін є місцем з високим відсотком емігрантського населення, у тому числі єврейського, польського і українського. Бруклін назвали на честь міста Брекелена в Нідерландах. Місто Бруклін було незалежним від Нью-Йорка до 1898 року. Офіційний девіз Брукліна - Eendraght Maeckt Maght, написаний голландською мовою і перекладається як "Єдність породжує силу". Девіз також зображений на гербі та прапорі Брукліна.

1812. Тарутинський бій періоду війни 1812, російська армія вперше здобула перемогу.

Французи атакують. Російська кампанія 1812 року. Малюнок 1896 р.

Ілюстрація з сайта uk.wikipedia.org

1859. Народився Анрі Бергсон, французький філософ. 

Анрі Берґсон

Фото з сайта uk.wikipedia.org

Найхарактернішим для філософії Бергсона є ірраціоналізм та інтуїтивізм. За схемою Бергсона, світ - «тривалість», тотожна відчуттям, - перебуває в позбавленому закономірностей процесі «творчої еволюції», рушійною силою якої є духовний «життєвий порив». Пізнання, за Бергсоном, можливе лише через інтуїцію. Ідеалістична теорія інтуїтивного пізнання Бергсона веде до фідеїзму. Філософські погляди Бергсона мають значний вплив на сучасну філософію. В кінці XIX - на початку XX ст. найбільший інтерес становлять погляди прихильників філософії життя і екзистенціалізму. У філософії життя найбільш розгорнута концепція творчості дана французьким філософом Анрі Бергсоном. У творі «Творча еволюція» Анрі Бергсон розглядає творчість, життєвий запал як безперервне народження нового, складає суть життя. Та творчість розглядається переважно за аналогією з природно-біологічними процесами і через це протиставляється технічному раціоналізму. Творчість, стверджував Анрі Бергсон, це дещо об'єктивне, що звершується. У природі -у вигляді виникнення нових зразків і переживань. Діяльність інтелекту, за Бергсоном, не здатна створювати нове, а лише комбінує старе. Екзистенціалізм, навпаки, підкреслює духовно — особистісну природу творчості. Носієм творчого початку прихильники екзистенціалізму вважають особистість, пояснювану як екзистенцію, тобто як дещо ірраціональне, початок свободи, прорив природної необхідності і розумної доцільності, через яку «в світ проходить дещо». Саме екзистенція як вихід за межі природного і соціального, взагалі «поцейбічного» світу, вносить у світ те нове, що звично називається творчістю.

1867. Росія продала Аляску Америці.

Літл Порт Уолтер

Фото з сайта uk.wikipedia.org

1876. Народився Сергій Єфремов, український громадський і державний діяч, критик і історик літератури, академік Української Академії Наук. 

Сергій Єфремов (при народженні - Охріменко)

Фото з сайта uk.wikipedia.org

Політичну діяльність розпочав у студентські роки, ставши членом Загальної Української Безпартійної Демократичної Організації. Наприкiнцi 1904 разом iз Б. Грінченком, М. Левицьким, Ф. Матушевським та іншими створив Українську Радикальну Партію, яка в 1905 за його ініціативою об'єдналась iз Українською Демократичною Партією, отримавши назву Українська Демократично-Радикальна Партія. 1905 року очолив Селянський Союз. У 1908 став одним iз засновників і активним діячем Товариства Українських Поступовців. Співпрацював iз багатьма українськими періодичними виданнями: «Зоря», «Правда», «Записки НТШ», «Киевская Старина», «Літературно-науковий вістник», «Рада», «Нова Рада», «Україна», «Украинская Жизнь» та іншими. Друкував у них статті публіцистичного й історико-літературного характеру. Був одним з 82-х відомих літераторів і громадських діячів, що підписали опублікований у зв'язку зі «справою Бейліса», протест «До російського суспільства (з приводу кривавого наклепу на євреїв)», складений Володимиром Короленком (поруч з Михайлом Грушевським, Володимиром Вернадським, О.І.Купріним, З. Н.Гіппіус, Д.C.Мережковським, О.Блоком, Максимом Горьким, Ф.Сологубом, Л.Андрєєвим, Вячеславом Івановим та ін). Єфремов засуджує українофобів, критики також відзначають, що він «гостро і справедливо засуджував грубу й неоковирну українофобську, русифікаторську політику російської військової адміністрації на окупованих західноукраїнських землях», що здійснювалась в часи Першої світової війни. За гострі публіцистичні виступи на захист української національної культури й політичних свобод у дореволюційний період неодноразово заарештовувався російською владою. У березні 1917 увійшов до складу Української Центральної Ради, а в квітні 1917 на Українському Національному Конгресі обраний заступником голови УЦР і членом Малої Ради. Після створення 15.6.1917 першого українського уряду - Генерального Секретаріату УЦР-УНР займав у ньому посаду генерального секретаря міжнаціональних справ. З вересня 1917 очолював Українську Партію Соціалістів-Федералістів. З квітня 1918 до травня 1920 офіційних посад не займав. Зi встановленням радянської влади в Україні змушений перейти на нелегальне становище й переховуватися. Восени 1919 на прохання Української Академії Наук Єфремова було амністовано. Позбавлений можливості займатися активною політичною діяльністю Єфремов проводив велику наукову й науково-організаційну роботу. Будучи віце-президентом і головою Управи УАН, очолював низку наукових товариств і комісій, наприклад, Комісію для видання пам'яток новітнього письменства України, Комісію для складання біографічного словника діячів України, Історико-літературне товариство при УАН та інші. У жовтні 1921 брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української православної церкви. У липні 1929 Єфремова було заарештовано й звинувачено в організації та керівництві СВУ. У квітні 1930 засуджений до 10-річного ув'язнення з суворою ізоляцією. Перші 7 років ув'язнення відбував у Ярославському політізоляторі, потім його переведено до Володимирської тюрми. Помер 10 березня 1939 року в одному з таборів ГУЛАГу.

1918. У Львові утворено Українську Національну Раду.

Українська Національна Рада (УНРада) - передпарламент державного центру Української Народної Республіки (УНР) в екзилі, створена навесні 1947 в результаті порозуміння українських партій, щоб дати ширшу політичну базу для реорганізованого державного центру з А. Лівицьким на чолі як президентом УНР (див. Уряд Української Народної Республіки в екзилі). За мету УНРади визначено консолідацію всіх самостійницьких сил для відновлення незалежної української держави з демократичним устроєм. Вже 1946 до цього прямував короткий час діючий Координаційний Український Комітет, утворений з усіх партій на еміграції за ініціативою канадських українців (місія о. ІЗ. Кушніра). Ідея консолідації почала виразніше реалізуватися, коли А. Лівицький створив 1947 підготовну комісію на чолі з І. Мазепою для реорганізації держ. центру й утворення УНРади. Комісія разом з представниками партій опрацювала Тимчасовий закон 10. 6. 1948 про реоргцію Державного Центру Української Народної Республіки, оголошений головою Директорії. Цим законом утворено УНРаду. У червні 1948 всі політ. партії, за винятком гетьманців, схвалили статут УНРади, який визначив її структуру, форми праці і взаємини з екзильним президентом. Як передпарламент УНРада була законодавчим органом, вона створювала Виконавчий Орган, державний контроль та обирала президента УНР в екзилі. Між сесіями частину її функцій здійснювала президія УНРади, яка однак не могла змінювати основного закону та обирати президента. До УНРади надіслали своїх представників:

ОУН (А. Мельника);

ОУН (С. Бандери);

УНДО;

УРДП-соціалісти;

УРДП;

Укр. Нац.-Держ. Союз;

Укр. Партія Соціалістів-Революціонерів (УПСР);

Укр. Соц.-Радикальна Партія (УСРП);

Укр. Соціал-Дем. Робітнича Партія (УСДРП).

Андрій Мельник. З його ініціативи було створено Українську Народну Раду в Києві

Фото з сайта uk.wikipedia.org

1918. Утворена республіка Чехословаччина. 

Державний герб Чехословаччини

Ілюстрація з сайта uk.wikipedia.org

Головними творцями ЧСР були Т. Масарик, Е. Бенеш і генерал М. Штефанік. Складовою частиною цього руху були війська, що утворились в результаті з'єднання чехів і словаків, які були організовані в Україні 1917 з військовополонених та була утворена Чехословацька Народна Рада в Києві. Деякий час у Києві перебував Т. Масарик, утримуючи зв'язки з Українською Центральною Радою. У боротьбі українців з Тимчасовим урядом і бiльшовиками наприкінці 1917 - на початку 1918 pp. чехословацький політичний провід і військо проявили нейтралітет. 

1955. Запущена Каховська ГЕС. 

Водозливна гребля Каховської ГЕС

Фото з сайта uk.wikipedia.org

Будівництво Каховського гідровузла почалося у вересні 1950 року відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 20 вересня 1950 року «Про будівництво Каховської гідроелектростанції на Дніпрі, Південно-Українського каналу, Північно-Кримського каналу й зрошення земель південних районів України й північних районів Криму». Спорудження ГЕС було доручено колективу ордена Леніна керуванню «Дніпробуд», що в 1927-1932 роках зводив Дніпровську ГЕС. Об'єкт був віднесений до Великі будов комунізму. Для будівництва й обслуговування електростанції було створене місто Нова Каховка. На будівництві Каховського гідровузла працювало: 12 тисяч чоловік, 1100 автомашин, 30 екскаваторів, 75 гусеничних і портальних кранів, 100 бульдозерів, 14 паровозів і 7 земснарядів. У жовтні 1956 року був уведений в експлуатацію останній, шостий гідроагрегат Каховської ГЕС. До цього часу повністю сформувалося Каховське водосховище. У зв'язку з підйомом води була затоплена частина дніпровських плавнів, але частина плавнів збереглася нижче греблі ГЕС.

1995. Україна вступила до Ради Європи. 

Прапор Ради Європи

Ілюстрація з сайта uk.wikipedia.org

   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар