13 січня - Україна Incognita

13 січня

1681. У Бахчисараї підписано договір, який завершив російсько-турецьку війну 1676—1681.

Для укладення перемир'я в Крим були направлені російські посли - резидент у Польщі стольник і полковник В. М. Тяпкін, дяк Микита Зотов (на фото) і генеральний писар Війська Запорозького Семен Ракович

1854. Фаас Ентоні з Філадельфії запатентував новий музичний інструмент — акордеон.

1864. Народився Вільгельм Він, австрійський фізик, лауреат Нобелівської премії. Премію отримав за дослідження явищ випромінювання і поглинання електромагнітних хвиль абсолютно чорним тілом (закони Віна).

Розробив метод вимірювання тривалого світіння вільних атомів. Написав кілька книг з гідродинаміки, теоретичної фізики і теорії відносності, протягом декількох років був редактором журналу «Аннали фізики». З сайта http://www.krugosvet.ru

1877. Народився Левко Мацієвич, перший український авіатор, український конструктор, автор проекту першого авіаносця. Отримав звання корабельного інженера-капітана. У Севастополі брав участь у спорудженні крейсера 1-го рангу «Очаків», здійснив технічні розрахунки і спостерігав за ходом будівництва і ремонтом суден. Від березня 1903 року обіймав посади члена приймальної комісії на Севастопольському рейді, старшого помічника суднобудівника по спорудженню броненосця «Іоан Златоуст». 1904 — розробив проект бона Севастополь­ського порту. 1905 — розробив два проекти протимінних заслон. 1906 — закінчив за 1-м розрядом Миколаївську морську академію в Петербурзі (кораблебудівне відділення). 1907 — закінчив спеціальний курс УОПП (навчального загону підводного плавання) в Лібаві. Червень 1907 року — у Кілі (Німеччина) спостерігав за будівництвом для російського флоту підводних човнів «Карп», «Карась» і «Камбала». Грудень 1907 року — призначений спостерігачем за спорудженням субмарин на Балтійському суднобудівному і механічному заводах (Петербург). 1908 — стає помічником начальника конструкторського бюро Морського технічного комітету Російської імперії. На початку 1908 року захопився авіацією, теорією та практикою повітроплавання. Розробив тип літального апарата, здатного піднятися з палуби морського судна. Першим у світі розробив проект авіаносця, розрахованого на 25 літаків. Разом із авіатором Єфимовим здійснив перші нічні польоти, працював над пристроєм, який мав рятувати льотчиків під час вимушеної посадки на воду, почав писати книгу «Повітроплавання у морській війні». Травень 1910 р. — після створення в Росії Відділу повітряного флоту (шеф — великий князь Олександр Михайлович) Мацієвич очолив групу зі 7 російських офіцерів, відряджених до Франції для вивчення авіаційного пілотажу (мав також завдання з закупівлі аеропланів). Перебуваючи у Франції, вивчав креслення й авіаційну літературу, багато часу провів у майстернях, де виготовляли аероплани. Відвідав 7 аеродромів, де детально ознайомився з будовою аеропланів і дирижаблів. Одночасно як голова комісії побував у Брюсселі і їздив до Британії, де оглянув близько 20 систем літальних апаратів. Постійно літав на аероплані «Фарман», одержав посвідчення авіатора № 178 (це фактично означало входження до двох сотень перших у світі льотчиків). У вересні 1910 року повернувся до Санкт-Петербурга і взяв активну участь у Першому всеросійському святі повітроплавання, де завоював кілька призів і став улюбленцем столичної публіки.

1908 — розробив проект захисту бойових кораблів від атак торпедами. Автор 14 проектів підводних човнів (деякі ідеї, закладені в них, випередили свій час)

Льотний квиток Левка Мацієвича

1894. Народився Євген Онацький, провідний діяч ОУН. Після поразки визвольного руху (1917—1920) Онацький разом з дружиною переїхав до Риму, де очолив пресове бюро української дипломатичної місії та був редактором її часопису «La voce del Ucraina». В міжвоєнний період Євген Онацький співпрацював з українськими періодичними виданнями «Розбудова нації» (будучи провідним співробітником цього головного теоретичного органу ОУН), «Новий клич», «Новий шлях», редагував бюлетень «Голос України», був кореспондентом часописів «Діло», «Свобода», «Новий час», «Український голос» та ін. 1929 р. Онацький, близько познайомившись з Головою Проводу ОУН полковником Євгеном Коновальцем, став одним з найближчих його співробітників та дорадників і, незабаром, — представником ОУН В Італії. З цього часу Онацький (псевдоніми «Дометенко», «Винар», «Італ», «Тарас») стає постійним співробітником націоналістичного журналу «Розбудова нації», який видавався у Празі Миколою Сціборським та Володимиром Мартинцем. З 1936 р. до 1940 р. професор Онацький викладає українську мову у Вищому Східному інституті в Неаполі, а з 1940 р. і аж до арешту німцями викладає у Римському університеті. 29 вересня 1943 р. німецька окупаційна адміністрація в Італії заарештувала Онацького як визначного українського націоналістичного діяча за його постійне критичне ставлення до німецького націонал-соціалізму: відбув в ув'язнення спочатку в Італії, а потім в Берліні та Оранієнбурзі. Після закінчення Другої світової війни Онацький емігрував до Аргентини, де заснував Спілку українських науковців, митців та літераторів. У 1947 р. став редактором і директором тижневика «Наш клич», альманаху «Відродження» та щомісячника «Дзвін» і одним з засновникоів Спілки українських науковців, митців і літераторів в Буенос-Айресі. Уклав «Українську малу енциклопедію». 1953 р. професора Онацького обрано головою Української Центральної Репрезентації (українського координаційного центру) в Аргентині, а у 1960—1963 рр. очолював її Головну Раду.

 

1906. Помер Олександр Попов, винахідник радіо. 7 травня (25 квітня за старим стилем) 1895 р. Багато сил та часу Попов присвятив вдосконаленню свого радіоприймача. Спочатку передача велась всього на кілька десятків метрів, потім— на кілька кілометрів, а потім на десятки кілометрів. Експериментуючи з приладами зв'язку, Попов виявив, що на їхню роботу впливають грозові розряди. Щоб дослідити це явище, Попов побудував та випробував спеціальний прилад для запису на паперову стрічку атмосферних та електричних розрядів. Цей прилад, названий пізніше грозовідмітником, знайшов у ті роки застосування у метеорології. Взимку 1899—1900 рр. прилади радіозв'язку Попова витримали серйозний іспит, вони були успішно застосовані при рятуванні панцерника «Генерал-адмірал Апраксін», що потерпів аварію біля острова Гогланд. Незадовго до цього Попов створив приймач нового типу, котрий приймав телеграфні сигнали на навушник на відстані 45 км. Попов не узяв патенту, але за російським законодавством може вважатися за винахідника, оскільки розкрив суть свого пристрою для широкого кола осіб з достатніми для відтворення подробицями. 

Попов зробив доповідь на зібранні Російського фізико-хімічного товариства в Петербурзі та продемонстрував дію своїх приладів зв'язку. Це був один з перших дослідів що продемонстрували радіозв'язок

Схема і зовнішній вигляд радіоприймача О. Попова. З сайта http://www.d43d.ru

1919. Київ. Директорія УНР затвердила закон про заклик військових до дійсної служби.

1919. У Херсоні відбулась губернська селянська нарада, на якій були присутні представники від усіх повітів. Селянство вітало республіканський уряд й заявило, що підтримує його прагнення до незалежності України.

1928. У трьох будинках в містечку Шенектейді (штат Нью-Йорк) компанії RCA і General Electric встановили перші експериментальні телевізори для демонстрації можливостей прийому телесигналу в домашніх умовах.

Перші телевізори мали механічну розгортку. Потім з'явилися чорно-білі з електронною розгорткою і електронно-променевою трубкою в якості джерела зображення. Спочатку телевізори з ЕПТ будувалися на основі електронних ламп, далі відбувся перехід на транзистори (30 жовтня 1959 корпорація Sony почала серійно виробляти транзисторні телевізори). У 1980-х роках відбувався поступовий перехід на інтегральну елементну базу (існували перехідні транзисторно-інтегральні моделі). З сайта http://tv.itop.net

1941. Помер Джеймс Джойс, ірландський письменник. Коли Джеймс Джойс закінчував роботу над Дублінцями в 1906 році, він взявся за іншу історію. Завдяки єврейської агент реклами називається Леопольда Блума під назвою Улісс. Хоча він і не переслідували ідею далі в той час, він врешті-решт почав роботу над романом з використанням як назва і основна передумова в 1914 році. Дати була завершена в жовтні 1921 року. Ще три місяці були присвячені роботі над доробленням книги, перш ніж Джойс зупинився роботу незадовго до свого 40-річчя (2 лютого 1922 р.). Завдяки Езра Паунд, серійні публікації роману в журналі невеликий огляд розпочався в 1918 році. Цей журнал був відредагований Маргарет Андерсон і Джейн купи, за підтримки Джон Куінн, прокурор Нью-Йорка, що виявляють інтерес до сучасних експериментальним мистецтвом і літературою. На жаль, ця публікація зустрічаються проблеми цензури в Сполучених Штатах, був зупинений в 1920 році, коли редактори були засуджені за публікацію непристойностей. Принаймні, частково через це протиріччя, Джойсу було важко знайти видавця, який погодився б прийняти книгу, і вона була опублікована в 1922 році Сільвією Біч в її відомому книжковому магазині Rive Gauche. Англійське видання опубліковане в тому ж році покровителем Джойса, Харрієт Шоу Вівер, побіг надалі труднощі з владою США, і 500 примірників, які були відправлені в державах були вилучені і, можливо, знищені. У наступному році, Джон Родкер проводиться тираж ще 500 призначений для заміни відсутніх копії, але вони були спалені на англійській митних Фолкстон. Ще один наслідок неоднозначного правового статусу роману як заборонену книгу в тому, що число «бутлег» версії з'явилися, в першу чергу кількість піратських версій від видавця Самуїла Рота. У 1928 році судову заборону проти Рот була отримана, і він перестав виходити.

Джеймс Джойс. Серпень 1929 року, Лондон

Джеймс Джойс, Дублін, 1904. Знімок зроблений близьким другом Джойса Constantine P. Curran, який став прототипом героя Габріеля Конроя з оповідання "Мертві" ("Дублінці"). З сайта http://www.james-joyce.ru

Один із всесвітньо відомих творів Джойса - "Улісс". З сайта http://www.james-joyce.ru

1942. Почалося примусове вивезення населення України в Німеччину. Вивезення робітників до Рейху не було передбачено фашистськими окупаційними планами. Однак, коли стало зрозумілим, що швидкої перемоги на Східному фронті не буде досягнуто, в листопаді 1941 розпочалася насильна депортація робітників до Німеччини. За 1941-44 загальна кількість остарбайтерів становила 2,8 млн.чол., у тому числі 2,2 млн. українців. Більшість остарбайтерів працювали на приватних підприємствах. Продуктивність остарбайтерів була досить високою і становила серед чоловіків 60-80 % у порівнянні з продуктивністю німецьких робітників, а серед жінок — 90-100 %. У Німеччині остарбайтери жили в спеціальних таборах під суворим наглядом адміністративно-поліцейських спецслужб. Заробітна плата становила 30 % платні німецького робітника, з чого більша частина йшла на оплату харчування і житла. За спробу втечі остарбайтери каралися смертю або ув'язненням у концтаборі. Остарбайтери носили обов'язкову дискримінаційну відзнаку «Ост.». У червні 1944 їх було замінено на національні відзнаки — для українців — тризуб. Більшість остарбайтерів після закінчення війни була насильно репатрійована в СРСР, де майже всіх звинувачено у «зраді батьківщини» і репресовано.

«Arbeitsbuch Für Auslãnder» - «Трудова книжка для іноземців», основний документ, який регулював перебування остарбайтера на території райху в період 1942-1945 рр..

«Остарбайтерів» завантажують у німецькі транспортні потяги

Лист остарбайтера до родини у Кам'янці-Подільському, 1943 рік

Дівчина-остарбайтер з нашивкою «OST», звільнена з табору утримання біля Лодзя

Плакат німецької окупаційної влади, який повідомляє про відправку молоді на роботу до Німеччини. Київ. 31 травня 1943 рік

1942. Конференція представників союзних країн, окупованих Німеччиною, що відбулася в Лондоні, прийняла декларацію про покарання військових злочинців.

1943. А.Гітлер видав директиву про тотальну мобілізацію матеріальних засобів та людських ресурсів Німеччини.

1953. В СРСР повідомлено про розкриття «змови кремлівських лікарів».

Витоки справи відносяться до 1948 року, коли лікар Лідія Тимашук (на фото) звернула увагу компетентних органів на дивні обставини у лікуванні Жданова, що призвели до смерті пацієнта. ПІсля відвертої провокації пані Тимашук карально-репресивні органи розстріляли 13 найвідоміших лікарів країни, а вона сама у 1953 році отримала орден Лєніна «за помощь, оказанную Правительству в деле разоблачения врачей-убийц»

1965. Губернатор штату Мінесота (США) Карл Ролваг та мер Міннеаполісу Артур Нафталін підписали прокламації про проголошення 22 січня «Днем української незалежності».

1991. У литовській столиці Вільнюсі підрозділ КГБ штурмує міський телецентр і телевежу, що призвело до загибелі 13 литовців і одного офіцера КГБ.

1992. Україна та Королівство Швеція встановили дипломатичні відносини.

   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар