«Минуле не вернуть…» - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » «Минуле не вернуть…»

«Минуле не вернуть…»

Геннадій Шевченко

«Минуле не вернуть,
не виправить минуле,
Вчорашн
є — ніби сон,
що випурхнув з очей.
Як луки навесні
ховаються під мулом,
Так вкриється воно
пластами днів, ночей…
»

Цим фраґментом із доволі вимовного вірша нашого незабутнього земляка Василя Симоненка починається нова, доволі об’ємиста книга «Лохвицьке Товариство сільських господарів  та  повіт. - Історія, наука і долі  на зламі доби»  авторства місцевого адвоката й доктора права Олександра Панченка, що замешкав Лохвиці Полтавської області, який, до речі, сам є Лауреатом журналістської премії  згаданого Василя Симоненка. Книга побачила світ у київському видавництві імені Олени Теліги цього року, вона налічує 827 сторінок великого формату й вміщує нариси автора, біографії членів Товариства, в ній є досить багато документів, афіш цього направду знаменитого Товариства, світлин старовинних будівель реґіону та наших краян. Як мені видається, ця книга суттєво доповнює попередні книги автора О.Панченка «Лохвицький край» (2004)  «Мала енциклопедія Лохвиччини. Мій рідний край на тлі української історії в персоналіях» (Нехронологічні документальні й  історично-літературні есеї, нариси, довідки та передруки)» (2008), репринтне видання «Лохвицький історичний Збірник. Видання Лохвицького повітового земства» (2012) та «Біографічно-Історичний  Народний Календар-Альманах «Лохвиця, Посулля, Україна…» (2015).  Загалом же ця книга присвячена заснованому 1886 року й знаменитому в усій окрузі Лохвицькому Товариству сільських господарів (далі – скорочено ЛТСГ або Товариство), проект статуту якого було підписано ще в травні 1885 року. В книзі подано значну частину основних документів з діяльності Товариства, як також біографічні інформаціЇ,  унікальні спогади, неперевірені факти, довільні реконструкції, версії, довільні припущення та неймовірні здогадки із життя й діяльності дійсних та почесних членів Лохвицького Товариства сільських господарів, як також членів-співробітників ЛТСГ кінця ХІХ-початку ХХ століть та деяких членів їхніх родин (родичів), однофамильців та земляків.

 Група членів та співробітників Лохвицького Товариства сільських господарів коло приміщення Товариства, - світлина поч. ХХ ст.

Як виняток, майже усі інформації кількох розділів книги О.Панченка, як він зазначає у своїй примітці,  всупереч знаменитому  ґаслу незабутнього Миколи Міхновського «…Усюди й завсігди уживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів…»  подані переважно російською мовою, за винятком біографій окремих видатних осіб українського суспільно-політичного, господарського та наукового життя тодішньої підмосковської України. Зроблено це лише з метою кращої ідентифікації осіб, уникнення можливих неточностей перекладу, з огляду на первинні матеріали Лохвицького ТСГ та по тій причині, що майже усі члени ЛТСГ не відносили себе до тієї малої патріотичної  частини  свідомого українства кін.ХІХ – поч.ХХ ст.,  а здебільшого свідомо чи несвідомо поповнювали формальну групу  т.зв. великоросійських чи т.зв. малоросійських дворян, російськомовної української шляхти, міщан, купців, науковців та священників, а також тому, що більшість джерел того періоду у первинних матеріалах Товариства подані все тією ж таки російською мовою.

Прикметно, що д-р О.Панченко нагадує нам усім на початку своєї книги  про знамениті «Десять заповідей Миколи Міхновського», де між іншими є й такі, що, на мій погляд, в умовах московсько-путінської аґресії є доволі актуальними, як от: «…Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників, і добре буде цілому твоєму народу й тобі; Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів; Не зробися ренеґатом-відступником; Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України; Допомагай своєму землякові поперед усіх, держись купи; Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами, не приятелюй з ворогами нашого народу, бо тим додаєш їм сили й відваги, не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш…».

 З ліва до права члени та співробітники Лохвицького ТСГ (1896 рік) - Бедро М.Г._ Барвінський В.Г._ Корєнєва О.О._ Женжуріст І.М._ Худолій О.О._ Демченко А.П._ Русінов В.Ф.

Лохвицьке Товариство сільських господарів, як бачимо із книги О.Панченка, - це було дійсно унікальне й ефективне добровільне об’єднання значної кількості власників, міщан,  чиновників, дворян та науковців, воно провадило наукову й академічну діяльність у галузі табаківництва, дослідної справи, місцевої, переробної та кустарної промисловості, як також -  тваринництва, кредитування, бджільництва, мало гарну бібліотеку, займалось благодійництвом. В електричній друкарні Г.І.Маркевича, що тоді знаходилась у Полтаві при Панському ряду, вже у 1911 році було випущено навіть російськомовний  «Історичний нарис Лохвицького товариства сільських господарів», для написання якого було створено особливу комісію в такому складі -  Марія Міхайловна фон-Клекль, О.Ф.Туган-Барановська, А.Ю.Ґотшальк, М.М.Ходолєй, Г.І.Жуков, В.Ф.Русінов, В.І.Мойсеєнко,  М.Д.Ренський та В.О.Івченко. В написанні окремих статей до цих нарисів брали участь, крім названих вище, такі члени Товариства – В.О.Щербачьов, Я.В.Артюхов,  І.Ю.Шишов, М.Ф.Бєлявскій, С.О.Чиж, П.М.Колєснік, Ф.С.Нестеровскій, Л.З.Волинскій, викладач Жабківської с/г школи Г.В.Кондратьєв. Деякі з активістів ЛТСГ - Євгеній Людвіґовіч Барановіч, Алєксєй Костянтіновіч Влахопулов, Ф.Я.Вороний, Карл Моріцович  фон-Ґаґман, Фьодор Васильєвіч Безпальчев, Софія Христіановна Данєвская, Васілій Ніканоровіч Масалітінов, Петро Олександрович Омельяненко, Іван Харитонович Савченко, Іван Івановіч Яковлєв, Грігорій Ніколаєвіч Цвєт, Лідія Івановна Кастнєр, Павєл Міхайловіч Ломоносов-Ґейер, князь Боріс Борисовіч Мєщєрскій, Ольга Василівна Русінова, Микола Ілліч Стороженко, Микола Юрійович Ходолєй, Авакум Васильович Штепа, - не побачили цього збірника, але їхня пам’ять була належним чином увічнена видавцями згаданих вище нарисів. Із книги О.Панченка також довідуємося, що на засіданнях Товариства проголошувались багато доповідей про місцеві органи міністерства землеробства, член правління Володимир Андрійович Івченко торкався проблем садівництва, а Кузьма Васильович Глоба наголошував на обладнанні зразкової присадибної ділянки в повіті. Одним із піонерів кредитної справи був член Товариства Владімір Порфірьєвіч Мастицкій. Саме за його ініціативою у Товаристві було створено одне з перших в Московській імперії Кредитне Товариство (а станом на 1911 рік  лише в Лохвицькому в повіті таких налічувалося вже десять(!). Проблемами племінної худоби займався Владімір Стєпановіч Рибаков, який ще у 1888 році придбав першого для  господарств землевласників нашого повіту племінного бика, а наступного року за його ж участю було створено пересувну маслобойню. Разом з М.М.Худолієм Владімір Мастицкій приділяв увагу питанням відкриття в Лохвицькому повіті ремонтних майстерень та ремісничому навчанню. Член Товариства Г.С.Кобаков брав на себе обов’язки по поширенню книг та підручників в реґіоні, а пізніший міський голова Лубен, член Товариства В.Ю.Бєлявскій намагався налагодити постачання медикаментів, як також долучився до відкриття пункту аптечних товарів. Донька почесного голови Товариства Ілляшевича – Олександра Андріївна зайнялась проектом «заснування при Товаристві ясел для сіл та хуторів Лохвицького повіту». При Товаристві діяло економічне бюро, дослідне тютюнове поле, ініціатором якого був П.М.Ломоносов-Ґейер.

17 лютого 1897 року, тобто понад 120 років тому, було підписано Статут та почало функціонувати знаменитое Лохвицьке кредитне товариство, яке очолив Олександр Федорович Русінов, членами Ради цього товариства стали також Іван Миронович Женжурист, Петро Миколайович Андріяшев, Єфронім Абрамовіч Єфроімсон. Правління товариства очолив В.Г.Барвінський, який урядував разом з його членами Є.Л.Барановічем та О.Ф.Бєлявскім. Згодом, у 1899 році, до складу Ради було обрано Василя Миколайовича Самойловського, Марію Ніколаєвну  фон-Клекль, а до правління – Івана Прохоровича Бедра, Миколу Трохимовича Павленка, Болєслава Наполеоновіча Канна. З роками росло число членів цього Товариства складало і відповідно прибуток: 1897 рік – 27 (0), 1900 – 269 (617), 1905 – 2490 (13496), 1908 – 4022 (31177), за 1911 рік – 5895 членів (44704 рублів прибутку), цього ж року сума виданих позик складала 457723 рублі.

Кустарний зїзд Лохвицького Товариства сільських господарів у Полтаві, поч.ХХ ст.

Лохвицьким Товариством сільських господарів було відрито 19 лютого 1889 року Лохвицьку громадську бібліотеку, яка функціонувала на кошти окремих внесків та абонплати. При кінці 1890 року цей заклад налічував у своїх сховищах 948 назв та 40 періодичних видань, із них – 180 назв книг і 17 газет та журналів й всього 261 підписник. Через 20 років, у 1910-11 роках, ця ж бібліотека нараховувала вже більш як 6000 томів книг, мала 42 періодичні видання та 433 підписники, із яких 109 користувались послугами бібліотеки безкоштовно. Справами бібліотеки урядували Єкатеріна Алєксандровна Мойсеєнко, Анна Юліановна Ґотшальк, Емілія Юліановна Карташевская, які сприяли становленню й процвітанню бібліотеки, а її фундаторами та організаторами були видавець із Москви Козьма Терентьєвіч Солдатєнков, Петро  Миколайович Андріяшев, Микола Ілліч Стороженко, М.І.Туган-Барановський, В.Ф.Русинов, З.З.Дунаєвскій, О.Ф.Бєлявскій, В.І.Мойсеєнко. У лютому 1917 року до бібліотечного комітету були обрані Я.В.Артюхов, о.Гавриїл Лехницький та О.В.Писарєв.

На особливу увагу, як на мене, заслуговують оприлюднені в книзі д-ра О.Панченка розлогі спомини місцевої землевласниці й демократки членкині Лохвицького ТСГ Лізіни Василівни Прендель (в дівоцтві – Стенбок-Фермор), дружини всесвітньо відомого вченого професора Ромула Олександровича Пренделя, дочка яких Ніна була одружена зі знаменитими одеським адвокатом Яковом Ернестовичем Ліберманом, що виявив себе як безпромісовий оборонець на каральних процесах московського царату проти повсталих у 1905 році лохвицьких селян та козаків. Якраз цей розділ пропонованої читачам книги, як, власне, й розділи про родину українських патріотів Шеметів – Михайла Казимировича, його знаменитих синів - Володимира, Богдана та Сергія, сім’ю псковських дворян Яхонтових, родини Корєнєвих, Леонтовичів, Горвиців, Стороженків вийшли, мабуть, найбільш вдокументованими. Майже усі представники цих родин  вони були членами Лохвицького Товариства сільських господарів.

Із книги д-ра О.Панченка, довідуємося також, про доволі знамениту в нашій окрузі  Жабківську сільськогосподарську й ремісничу школи. В ніщо, в руїну, в жахливу трупарню пе­ретворили кляті большевики та їхні посіпаки-комнезамівці колись квітуче козацьке й власницьке село Жабки, назва якого походила чи то від першого поселенця у 17 столітті на од­ному з навколишніх хуторів — Жабського, чи то від великої кількості жаб, які весною весе­ло й гамірливо кумкали у місцевих ставках та озерцях. Пізніше це село дістало назву Луценки, в честь уродженця села, пізнішого голови Лохвицького повітвиконкому й заступника наркома земельних справ УРСР  Степана Кузьмича Луценка, який у 1912 році вступив 14-річним підлітком до цієї ж таки славнозвісної Жабківської сільськогосподарської та ремісничої школи. По­мер Луценко 15 лютого 1928 року, за кілька років до страшного Голодомору геноциду. Цей уславлений навчальний заклад закінчили згаданий тут Степан Луцен­ко й пізніший герой совєцького союзу Ілля Кузьмич Лета.  «А почалося все з того, — писав у ра­йонній газеті «Зоря» від 15 червня 1989 року місце­вий житель й справді визначний краєзнавець та патріот України та своєї вужчої батьківщини Лохвиччини Микола Одаренко, — що на­прикінці 80-х років чи на початку 90-х років XIX століття виходець із жабських козаків, статський радник й особистий дворянин Гри­горій Андрійович Залужний заповідав Лохвицькому земству, на той час проґресивному, 40 тисяч карбованців готівкою та в цінних па­перах на 5 відсотків річних для відкриття в його родинному селі Жабки сільськогосподарської школи... Козацька ж громада села Жабок виді­лила для школи 6 десятин землі та 25 десятин лісу. Розпочалось спорудження навчальних та господарських приміщень. Школу було відкри­то 15 вересня 1891 року і вона мала назву Жаб­ківська нижча сільськогосподарська і ремісни­ча школа II розряду (Г.Ш. —згідно Статуту 1907 року— 1 розряду з однолітнім підготов­чим класом) ім.ст.рад.Залужного. Повний комплект учнів на трьох курсах складав 40 осіб. Утримувались вони (гуртожиток, підручни­ки і харчування) безкоштовно. Понадкомплектні учні... платили за навчання 36 карбо­ванців на рік... У 1900 році школа купила у поміщика М.Ю.Ходолєя 90 десятин землі біля хутора Сотницького по 135 карбованців за де­сятину 1899 року в господарстві школи було 10 різних машин та 137 кінських і ручних зна­рядь, а також 2 коней, 6 волів, 3 свиней та ін. В школі була також бібліотека кількістю по­над 1000 книг. Слід додати, що школа мала свій Статут, пізніше затверджений Полтавським губернсь­ким департаментом землеробства (директор -  М.Крюков), який був віддрукований у Пол­тавській електричній типографії літературно-торгового дому Л.Фрішбєрґа у 1907 році. Згідно зі звітом школи за 1902 рік, опіку­ном школи на громадських засадах був кан­дидат права Василь Федорович Русінов, керуючим — Павєл Міхайловіч Ломоносов-Ґейер, який закінчив свого часу Горецьке землеробне училище по 1 класу, до призначення в роках 1895-1899 працював інструктором Департаменту землеробства по табаківництву в Закавказзі та завідуючим Лохвицьким дослідним полем (1890-1895). Викладачем за­гальноосвітніх дисциплін був Валєріан Валентіновіч Росланєвскій, колезький секретар, дійсний студент фізико-математичного фа­культету, Закон Божий викладав отець Полікарп Кошевой, який закінчив Полтавську духовну семінарію, вчителем співів був — Григорій Степанович Садко, садівником — Іван Кондрат’євіч Костров, який до цього служив садівником в Царськосєльському придворному садівництві та Царськосєльській школі са­дівництва, до того ж він викладав також географію та російсь­ку (Г.Ш. - читай - «вєлікорусскую» - !?) історію, до ковальського ремесла привчав учнів  майстер своєї справи Федір Івано­вич Молодченко (пізніше — Пьотр Іва­новіч Меркушов), а столярній справі, бондарному та малярному ремеслу навчав учнів  — Данило Порфентійович Юркевич, вчителем військової виправки, марширування і гімнастики був відставний фельдфебель московської служби, а з походження український козак - Нестор Трохимович Портяний. У 1902 році на потреби шко­ли було витрачено 14885 рублів 22 копійки. Після Жовтневого перевороту большевики перетворили цей знаменитий заклад спочатку в сільськогосподарську профшколу, а потім реорганізували в сільськогосподарський техні­кум. Під час Великого Голоду у 1932 році технікум у Жабках (пізніших Луценках, а натепер – знову Жабках) був закритий й переведений у село Сокиринці Чернігівської області.

В книзі О.Панченка «Лохвицьке Товариство сільських господарів  та  повіт. - Історія, наука і долі  на зламі доби», дуже гарна обкладиника, яка складена із фраґментів картин мистця світового рівня лохвичанина Михайла Дмитренка, а на крейдованому папері в книзі подано якісні світлини місцевостей, будівель та десятки унікальних фотографій краян північної Полтавщини в прекрасних народних строях, які за влучним висловом геніальної української поетки, - «…зафіксовану мить вибивають, мов чеки…».

                    Стосуючись дослідження історії Лохвицького Товариства сільських господарів нашим земляком д-ром Олександром Панченком, - відома професорка, докторка історичних наук Інна Демуз, яка наразі є завідувачкою кафедри документознавства Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, зокрема зазначала, що його праця є важливим внеском у цій царині, оскільки він має дійсно солідні напрацювання, як науковець й краєзнавець. Один із розділів попередньої його праці О.Панченка «Мала енциклопедія Лохвиччини…» вже був присвячений діяльності цього Товариства, в Інтернет-мережі розміщено кілька його статей з цієї проблематики, а також було створено персональний сайт.

Я ж переконаний, що пропонована книга доктора права, приват-доцент О.Панченка, дійсно є доволі ґрунтовною й досить вдокументованою, - й, безперечно, заслуговує на увагу небайдужих читачів не лише на Полтавщині, але й в усій Україні та за її межами.

…Прикметно, що у пропонованій книзі О.Панченка є дуже багато світлини, то ж він дуже доречно подає, на мій погляд, дуже зворушливого вірша Ліни Костенко:

«…На старих фотографіях всі молоді.
За роками людина сама себе кличе.
У зіницях печалі, як в чорній воді,
відбиваються люди, дерева, обличчя.

І стонадцятий сніг ті поля притрусив,
і уже прилетять не ті самі лелеки.
Біля каси такий незворушний касир,
зафіксовану мить вибиває, мов чеки…
»

Геннадій Шевченко, - Інститут Українського Вільного Козацтва імені Антона Кущинського

Теги:
2017-10-20 04:45:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар