25 років тому пішов із життя всесвітньо відомий правозахисник і громадський діяч.
У добу найгострішого дефіциту моральних авторитетів в українському суспільстві не тільки можна, а й абсолютно необхідно віднаходити еталони громадянської, духовної, просто суто людської позиції в минулому. Генерал Петро Григорович Григоренко (1907 — 1987), 25 років від дня смерті якого ми відзначаємо сьогодні, є тією особистістю, чий життєвий шлях, вчинки та діяння неспростовно доводять: справжня Людина завжди здатна на подвиг подолання. Подолання слабкості, конформізму, ба навіть симптомів рабства в самому собі, подолання байдужості до страждань інших — іншої людини, яка страждає за свої переконання, іншого народу, який зазнає гонінь, бо хоче реалізувати споконвічне, природне право — вільно жити на своїй землі, звідки свого часу був у геноцидно-терористичний спосіб депортований сталінським наказом.
Останні статті розділу
Українці не дуже знають і, певно, не дуже цінують Енді Воргола (1928—1987). Звісно, про цю знаменитість можна знайти інформацію в україномовних джерелах (до речі, і в архіві газети «День»). Є навіть пісня гурту «Плач Єремії», написана на слова Петра Мідянки. Починається вона словами «Андрій Воргола русин чи хохол...». Справді, з етнічною ідентифікацією американського короля поп-арту не так все просто. Як і з написанням його прізвища. У різних роботах його часто пишуть по-різному — Воргол, Уорхол, Варгола, Верхола тощо. Хоча вважається, ніби правильне написання — Вархола. Таке прізвище досить поширене на Лемківщині, яка в ХХ ст. була порізана кордонами різних держав, а її жителі, в силу різних обставин (економічних, політичних), змушені були покидати свою землю. Загалом лемки вважаються етнічною групою українців. Хоча далеко не всі погоджуються з цією думкою.
Останні статті розділу
Про долю родини Петіпа
Дата народження Віктора Маріусовича Петіпа відома. А ось дата його смерті в різних джерелах різна: 1932, 1933 і навіть 1939 рік. Онук славетного хореографа почав виступи на сцені з кінця 1890 років. Працював у Тифлісі, Києві, Харкові, Одесі й інших містах півдня Російської імперії, отже, переважно. в містах України. Вважався блискучим виконавцем ролей героїв-коханців. Гра Віктора була позначена щирістю, свіжістю, молодим запалом, життєрадісністю, майстерністю зовнішньої обробки образу.
Його головні ролі — Фердінанд, герцог Рейхштадський («Орля» Ростана), Хлестаков, князь Мишкін («Ідіот» за Достоєвським), Жорж Градищев («Злість дня» М. Потєхіна), Той («Той, хто одержує ляпаси» Андреєва), Гранатов («Людина з портфелем» Файка) та інші
Останні статті розділу